Старша група "Б"
Порадник для батьків «Чому важливо навчити дитину дякувати» (Освіта для сталого розвитку) Вдячність – це те почуття, яке людина вчиться переживати із дитинства , це обов'язкова якість свідомої людини. Вдячність відкриває доступ людині до великої кількості всього того, що її оточує, допомагає пізнати добро у своєму житті. Вдячна дитина відчуває більш глибокий зв'язок з батьками. У результаті, якщо вона може зрозуміти, що багато людей докладають достатньо зусиль заради її ж блага, її життя поліпшується. Відчуйте самі й донесіть до дітей, що вдячність має потужну енергетичну силу і для того, хто дякує, і для того, кому дякують. На жаль, діти часто зростають в оточенні людей, які постійно на щось скаржаться. Справедливо зазначити, що й справді, не все так добре в «нашому королівстві». Утім, відсутність у житті вдячності як ставлення, дії, звички поступово стушовує його кольори — усе стає одноманітним, сіро-чорним. Адже людина не задоволена всім, що відбувається довкола. Скільки цікавих подій не трапилося б у житті, їй цього замало, аби по-справжньому радіти.Ми маємо навчитися самі й навчити дітей помічати добро, яке люди щодня приносять у наше життя, і дякувати за нього. І не важливо, що це — усмішка, послуга, подарунок, підтримка, допомога тощо. Людина, яка спрямовує свою увагу на позитивні сторони життя, менш схильна до стресів і ефективніше знаходить вихід із різних ситуацій. Окрім того, вона виносить із цих ситуацій життєві уроки як ресурс для розвитку. Усмішку, допомогу, підтримку діти зазвичай сприймають як належне. Тоді як насправді це — прояви доброзичливості, привітності. Слід навчити дітей помічати такі речі. Адже це шлях до формування позитивного мислення, виховання вдячності як особистісної якості. Покажімо дітям, що є багато способів подякувати — слова, добрі справи, подарунки, особливе ставлення. Дітям потрібно розповідати, що дякувати потрібно усім, хто тобі допомагає й підтримує тебе, і ти завжди зможеш розраховувати на допомогу, якщо вона знадобиться ; пояснювати, у яких ситуаціях і як потрібно дякувати. Вдячність можна виражати різними способами — словами, обіймами, рукостисканням тощо. Навчити дитину дякувати можна тільки на власному прикладі. Діти схильні наслідувати те, що бачать удома. Не забувайте дякувати дітям за допомогу, чоловіку або дружині за смачну вечерю, , продавцю за доброзичливість. Не соромтеся дякувати дітям і помічайте будь-які дрібниці з боку малюка. Сам позбирав в корзину іграшки без нагадування,або нагодував папужку,розклав тарілки на стіл , приніс вам серветку . Прямо зараз знайдіть, за що ви можете сказати спасибі своєму синові або доньці. Ви помітите, як змінюється ваша дитина, як йому самому захочеться робити більше добрих справ. А незабаром вона почне цінувати все, що робите для нього ви. Саме на це спрямовує одна із тем курсу «Дошкільнятам освіта для сталого розвитку» Дитина повинна навчитися просити про допомогу, коли їй це необхідно і подякувати за неї. Коли дітей заохочують усвідомлювати радість і щедроти життя, вони стають більш вдячними так само, як і дорослі. Можна вдома придумувати з малюками різні ігри та корисно проводити час : 1)«Моє сердечко» Виріжте з картону декілька сердечок і напишіть на кожному слова подяки , задаючи запитання малюку. Наприклад : «За що і кому ти б сказав спасибі?»,«З ким ти товаришував сьогодні і провів чудово день?» «Кому ти хочеш подарувати це сердечко?» 2) «Добрі справи» Час від часу влаштовуйте з дітьми день добрих справ, коли ви будете допомагати іншим людям. Можна разом з малюками нагодувати пташок або безпритульних тварин, підмести сходовий майданчик або допомогти літній людині у магазині . Якщо ви вирішили віддати старі речі в дитячий будинок або старі іграшки у менш забезпечену сім'ю, зробіть це разом із дитиною. 3) «Сюрприз» Показуйте дитині, як добре ділитися з іншими. Це можуть бути речі, солодощі, зроблені своїми руками подарунки, компліменти. Збираєтеся в гості до бабусі - запропонуйте дитині заздалегідь намалювати для неї листівку або приготувати подарунок. Малюка пригостили цукеркою? Запропонуйте пригостити половинкою сестру чи брата. 4) «Чудові хвилини мого життя» Важливо помічати життєві дрібниці. Сьогодні світить сонечко . Ми йому скажемо спасибі , що ми можемо піти гуляти. Дякуємо курочці, що вона нам знесла яєчко. Дякую другові, що дав покататися на велосипеді, або погратися своєю іграшкою. 5) «Сімейна традиція» Заведіть у родині традицію щодня за щось дякувати одне одному. Нехай малюк теж знайде щось, за що він вдячний. Так він ще раз насолодиться приємним моментом. До того ж, прояв вдячності піднімає настрій. 6) «Спасибі цьому дню» Візьміть за правило в кінці кожного дня, перед сном, згадувати разом з дитиною приємні моменти, за які вона може комусь подякувати. Тато купив нову іграшку , бабуся спекла пиріг , чудово виступив на святі в дитячому садочку і т. д. Це можуть бути різні події, враження. 7) «Фотоальбом приємних спогадів» Вклеювати в альбом різні фотографії (відпочинок на річці ; в гостях у бабусі ; день народження у друга; виготовлення поробок і т.д. ) і написати під ними «Кому я був вдячний», «За що мені дякували» 8) Книги, казки, вірші, пісеньки. Зараз вибір літератури дуже великий, і є можливість підібрати те джерело, яке сподобається саме вашій дитині. Віршик чи пісенька по дорозі в дитячий сад, казка на ніч - це ненав'язливі і цікаві форми. 9) Всесвітній день "Дякую" Часто в повсякденному житті сенс слів затирається, «змальовується», ми вимовляємо їх механічно і вже не дуже розуміємо, що ж саме ми говоримо і що під цим мається на увазі. Всесвітній день "Дякую", що відзначається 11 січня - хороший привід задуматися про це і сказати усвідомлене «Дякую» всім, хто його заслуговує. Вчити говорити спасибі просто, але неможливо змусити дітей відчувати себе вдячними. Зате можна сформувати в дитини здатність аналізувати і цінувати! Завдяки цьому батьки не тільки зроблять їх щасливими, але і забезпечать собі повагу і гідну старість. Пам’ятайте, що доля дитини в першу чергу залежить від вас. Зробіть правильне вкладення в її розвиток і будьте впевнені, що в майбутньому вона буде вам дуже вдячна. І пам’ятайте « Дякувати — приємно!» «Я дякую» Я дякую за те, що настав ранок. Я дякую мамі за смачний сніданок. За те, що я народився! І з своїм старшим братом Гуляємо по доріжці, І втомилися наші ніжки. Я дякую бабусі за прочитану казку, А дідусеві за корисні підказки. Я дякую другові, що мав змогу Надати мені вчасно допомогу. Я дякую сонечку за тепло, Всім людям дякую за добро. Дякую квіточці, що цвіте, Дякую травичці, що росте. Дякую пташці, що в саду співає І весело нас розвеселяє. Я дякувати буду щодня, І яскравішим стане моє життя. Казка про Назарчика , який навчився ділитися іграшками і говорити «Дякую» Жив –був хлопчик Назарчик. Всі його дуже любили: мама, тато, бабусі, дідусі .А Назарчик , як і всі маленькі діти, найбільше любив гратися іграшками. Їх у нього було дуже багато: м’ячики ,кубики, машинки ,м’які білочки і зайчики, собачки і ведмедики, кішечки і конячки, навіть були і ляльки. А ще багато книжок, альбом для малювання, конструктор, пазли. Назарчик грався цілий день .Щодня батьки купували йому якусь нову іграшку. Спочатку хлопчик був зовсім маленьким , а потім ріс-ріс і підріс. Та так підріс , що можна тепер йому було в садок йти з дітками гратися. Мама і тато так зраділи, що Назарчик вже великий. Наступного дня хлопчик вперше в садок пішов, і так йому там сподобалося, що навіть йти додому не хотів. Грав з іграшками, їв смачну кашу. Діти в садочку пригощали Назарчика печивом, цукерками, ділилися з ним іграшками. Та ніколи нікому Назарчик не говорив чарівного слова «Дякую». «Навіщо говорити «дякую», коли мене всі люблять, купляють мені все ,чого забажаю»,- думав хлопчик. Одного разу мама йому поклала в рюкзачок його улюблені ігращки , щоб Назарчик грався ними з дітками в садочку.Та де там, він навіть не відкривав рюкзачок. «Це мої іграшки, і ніхто ними ,окрім мене, не повинен гратися »,-думав Назар. Він присів на лавочку і засумував . Діти в садочку весело і приємно проводили час .Вихователька намагалася залучити хлопчика до ігор з дітками, та Назар вперто не хотів. І раптом хлопчик відчув , що хтось стоїть поруч з ним. Це було дуже маленька істота, зростом як яблучко .
– Ти хто? – запитав Назарчик. – Тому я до тебе і прийшла. І тепер я буду дружити з тобою. А ти будеш робити те, що я скажу. Добре? -Іграшками не ділися. -Чарівні слова ніколи не говори. Хлопчик сидів з Впертулькою на лавочці ,не посміхався, і навіть зробився непривітним і злим. Відвернувся Назарчик від Впертульки і подивився в інший бік. І стало йому так сумно: його друзі бігають, грають всі разом, а він тут з цією Впертулькою один! Аж раптом заплакав дуже сильно хлопчик Анрійко.У нього зламалася його улюблена іграшка-машинка. Назарчик підбіг до Андрійка і почав його втішати. «Не плач, подивися, скільки в мене в рюкзачку машинок. Давай разом гратися !»,-сказав він. «Щиро дякую»,-відповів Андрійко. Назарчикові стало так приємно, що він аж захотів обняти Андрійка. «Таке простеньке слово «Дякую», а як від нього стає приємно. Цікаво, коли я почну говорити «дякую», як люди до мене будуть ставитися?»,-подумав Назарчик. Так з’явився у нього друг Андрійко , такий веселий хлопчисько з кучериками. Цілими днями вони разом грали .Назар сідав на одному кінці кімнати і штовхав Андрійкові велику вантажівку. Андрійко ловив її, навантажувала в кузов кубики і відправляв до Назара, а він будував велику вежу. Весело їм було разом. Навіть засинати було не нудно, бо ліжечка стояли поряд, і вони разом закривали очі і спали. З тих пір Назарчик навчився всім дякувати за подарунки, добрі вчинки, приємні слова. «А де ж поділася Впертулька???Мабуть образилася і зникла, бо в мене з’явилося багато друзів»,-радів хлопчик.
Консультація для батьків
ВПЛИВ ФОЛЬКЛОРУ НА РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ Народна педагогіка історично склалася у глибокій давнині. Вона існує стільки часу, скільки існує сам народ. Мистецтво слова насамперед втілилося в художній народній творчості – у казках, легендах, епосі, приказках, прислів’ях та інших пам'ятниках народної педагогіки. Усі види і жанри народної творчості у більшості своїй доступні, зрозумілі дітям за змістом і формою, наділені ігровими моментами і легко сприймаються ними. Отже, фольклорний матеріал є сприятливим ґрунтом, на основі якого можна здійснювати роботу з розвитку мовлення дітей. Народне художнє слово це один із засобів не лише виховання, а й розвитку мовлення дитини. Всі види і жанри народної творчості в більшості своїй доступні, зрозумілі дітям за змістом і формою, наділені ігровими моментами і легко сприймаються ними, а тому можуть використовуватися педагогами та батьками. Скарбниця народної мудрості надзвичайно багата. Є в ній казка і легенда, пісня і дума, загадка, прислів’я і приказка, весела забавлянка и ніжна колискова, цікава гра, мирилочка-дружилочка та ін. Використовуючи у своїй промові прислів’я і приказки діти навчаються ясно, лаконічно, виразно висловлювати свої думки і почуття, інтонаційно забарвлюючи своє вміння образно описати предмет, дати йому яскраву характеристику. Відгадування і вигадування загадок також впливає на різнобічний розвиток мови дітей. Вживання для створення у загадці метафоричного образу різних засобів виразності (прийому уособлення, використання багатозначності слова, визначень, епітетів, порівнянь, особливої ритмічної організації) сприяють формуванню образності мовлення дітей дошкільного віку. Загадки збагачують словник дітей за рахунок багатозначності слів, допомагають побачити вторинні значення слів, формують ставлення до переносному значенні слова. Вони допомагають засвоїти звуковий і граматичний лад мови, примушуючи зосередитися на мовній форми і аналізувати її. Щоб викликати у дітей інтерес треба при відгадуванні загадок ставити перед дитиною конкретну мету: непросто відгадати загадку, а довести, що відгадка правильна. Необхідно вчити дітей сприймати предмети і явища навколишнього світу у всій повноті і глибині зв’язків і відносин. Заздалегідь знайомити з тими предметами і явищами, про які пропонуватимуться загадки. Тоді докази будуть більш обґрунтованими і повними. Систематична робота з розвитку у дітей навичок мовлення – докази при поясненні загадок розвиває вміння оперувати різноманітними і цікавими доказами для кращого обґрунтування відгадки. Щоб діти швидше опановували описову форму мови, треба звертати їх увагу на мовні особливості загадки, вчити помічати красу і своєрідність художнього образу, розуміти, якими мовними засобами він створений, виробляти смак до точного і образного слова. враховуючи матеріал загадки, необхідно навчити дітей бачити композиційні особливості загадки, відчувати своєрідність її ритмів і синтаксичних конструкцій. З цією метою проводиться аналіз мови загадки, звертається увага на її побудову. Оволодіння навичками описової мови йде успішніше, якщо поруч із загадками як зразки беруться літературні твори, ілюстрації, картини. Отже, у вигляді загадки в дітей розвивається чуйність до мови, вони вчаться користуватися різними засобами, відбирати потрібні слова, поступово опановуючи образною системою мови. Поширеним жанром дитячого фольклору є пісня. Позитивний вплив співу на корекцію заїкання. під час співу в заїкуватих. У дітей зникає підвищена напруга дихальних, голосових і артикуляційних м’язів. Спів допомагає розвивати силу голосу, чистоту його звучання і мелодику мовлення. Виховне значення колискової пісні в житті дитини надзвичайно велике. Через колискові дитина починає вслухатися і пізнавати звуки рідної мови. На основі текстів колискових можна збагачувати мову дітей пестливими словами, виховувати ніжність, доброту, лагідність. Діти, порушення мовлення яких обумовлені органічними ураженнями центральної нервової системи, є виснажливими, швидко втомлюються передусім у розумових видах діяльності. Вони можуть бути дратівливими, збудженими, розгальмованими, неспокійними, непосидючими; їхній настрій швидко змінюється внаслідок емоційної нестійкості. У дитини часто порушується сон. У цьому випадку щоб сон був міцним і здоровим, розповісти гарну казку і ніжно заспівати колискову. Колискові пісні збагачують словник дітей за рахунок того, що містять широке коло відомостей про навколишній світ, перш лише про тих предметах, що близькі досвіду людей і приваблюють своїм зовнішнім виглядом, наприклад, "зайченя". Граматична різноманітність колискових сприяє освоєнню граматичного ладу мовлення. Навчаючи дітей утворювати спільнокореневі слова, можна використовувати ці пісні, так як в них створюються добре знайомі дітям образи, наприклад образ кота. При чому це не просто кіт, а "котенька", "Коток ", "котик", "котя". До того ж позитивні емоції, пов’язані з тим чи іншим з колиски знайомим чином, роблять це освоєння успішнішим і міцним. Дитячі пісні-заклички – це типова календарна поезія. Форма заклички у поєднанні з жвавою, часто танцювальною ритмікою, безпосередніми звертаннями до явищ природи, рослин, тварин тощо надає оптимістичного колориту пісням. Вони сприяють не лише розвиткові мовлення, виробленню дикції та інтонаційної виразності, але і позитивно впливають на емоційний стан та настрій дітей, що є дуже важливим. Скоромовки – невеликий гумористичний твір, побудований на чергуванні певних звуків, що, чергуючись, ускладнюють швидку вимову слів. Вони цікаві для дітей своїм змістом, ритмікою. Після вивчення тексту можна запропонувати проказати їх, змінюючи силу голосу (пошепки-тихо-голосно), темп мовлення (швидко, посередньо, повільно). Такі вправи дають можливість виробляти у дітей вміння володіти голосом, регулювати його силу і темп, вправляти артикуляційний апарат, удосконалювати вимову звуків. Отже, використання скоромовок у логопедичній роботі з дошкільниками, що мають порушення мовлення, є дуже доцільним. У скоромовках діти не лише навчаються вимовляти важкі сполучення звуків, але й вправляють артикуляційний апарат, вчаться володіти голосом, регулюючи його силу і темп. Такі вправи є доброю основою для вироблення гарної дикції та інтонаційної виразності мовлення. Казка – прозовий жанр усної народної поезії. Виховне і пізнавальне значення казки в житті дитини надзвичайно велике. Казка допомагає формуванню свідомості, певних моральних якостей, характеру. Через таку форму роботи можна реалізовувати багато навчальних, виховних, пізнавальних та розвивальних завдань. Діти повинні вміти розповідати як цілу казку, так і частинами; використовувати її образну мову, передавати інтонаційно характер дійових осіб. Сприяють розвитку дрібної моторики рук, координації рухів дитячі народні ігри. Дитячі народні ігри найчастіше рухливі, швидкі, вимагають від дитини кмітливості, спритності, винахідливості, сприяють розумовому, моральному, естетичному і фізичному вихованню дітей. що спів не тільки регулює подих, але одночасно, як і музика, виховує почуття свідомого й активного сприйняття ритму. Малі форми фольклору лаконічні і чіткі формою, глибокі і ритмічні. З їх допомогою діти вчаться чіткій і дзвінкій вимові, проходять школу художньої фонетики. За допомогою малих форм фольклору можна вирішувати практично всі завдання методики розвитку мови і поруч із основними методами і прийомами мовного розвитку дошкільників можна й потрібно використовувати цей багатющий матеріал словесної творчості народу.
Консультація для батьків: "Дитина і дорожний рух"
Головним у вихованні законослухняного громадянина ( у тому числі і як учасника дорожнього руху) для батьків повинен бути принцип «Роби, як я». Щоб дитина не порушувала Правила дорожнього руху, вона зобов'язана не просто їх знати – у неї має сформуватися навичка безпечної поведінки на дорозі. Навіть якщо ви спізнюєтеся, все ж переходьте дорогу там, де це дозволено Правилами; у власному автомобілі дотримуйтеся швидкісного режиму; користуйтеся ременями безпеки й не дозволяйте перебувати дітям до 12 років на передньому сидінні. Приклад батьків буде куди ефективніше, ніж сотні разів повторені слова «не ходи на червоне світло». Навчайте дітей умінням орієнтуватися в дорожній ситуації, виховуйте потребу бути дисциплінованими на вулиці, обережними й уважними! Знайте, якщо Ви порушуєте Правила дорожнього руху, ваша дитина буде діяти так само! Пам’ятайте, що ви стаєте учасником дорожнього руху не на проїзній частини вулиці, а ще тротуарі. Тому відправляючись у школу з малюком, поясніть йому, що потрібно бути уважним з перших же кроків, виходячи з під'їзду будинку. Пройдіть із ним увесь шлях і намагайтеся показувати найнебезпечніші ділянки на дорозі. Відзначте ті моменти, які виникають при посадці в громадський транспорт і, особливо, при виході з автобуса або тролейбуса. Навчіть своїх дітей правилам безпечного переходу проїзної частини дороги! Разом обговорюйте найбільш безпечні шляхи руху, щодня нагадуйте дитині: ПЕРШ НІЖ ПЕРЕЙТИ ДОРОГУ - ПЕРЕКОНАЙСЯ В БЕЗПЕЦІ! Поясніть дитині, що зупинити автомобіль відразу - неможливо! Щоб правильно вибудувати процес навчання, необхідно враховувати психологічні і вікові особливості дітей. Психологічні особливості дітей У малюка дошкільного віку обмежене поле зору, тому він не може навіть приблизно визначити відстань до автомобіля, що наближається. Зрозуміти, з якою швидкістю рухається авто, здатний навіть не кожний школяр. Навіть якщо дитина дивиться на автомобіль, це не значить, що вона його бачить. Захоплений власними думками, переживаннями, часто малюк просто не помічає транспортний засіб. У перехідному віці виникають інші труднощі - підліткові властиве нехтування небезпекою. Він певен, що з ним не відбудеться те, що трапляється з іншими. І, не дивлячись по сторонах, без остраху виходить на дорогу. А малята в дошкільному й молодшому шкільному віці взагалі не сприймають автомобіль як погрозу. Для них яка-небудь іграшка, м'яч набагато важливіше здоров'я й життя. Тому існує правило: якщо на дорогу викотився м'яч - чекай дитину. Потреба дітей у русі в цьому віці, яка переважає над обережністю, прагнення грати в будь-яких ситуаціях, невміння швидке оцінити обстановку або прийняти правильне рішення, недостатні знання про джерела підвищеної небезпеки можуть привести до сумних наслідків. Усі ми живемо в суспільстві, де треба дотримувати певних норм і правила поведінки в дорожньо-транспортній обстановці. Найчастіше винуватцями дорожньо-транспортних випадків є самі діти, які грають поблизу доріг, переходять вулицю в невстановлених місцях, неправильно здійснюють посадку в маршрутні транспортні засоби й висадження з них. Варто звернути увагу на те, що діти – це особлива категорія пішоходів і пасажирів. Їх не можна міряти тими ж категоріями, що й дорослих, адже для них дослівне трактування Правил дорожнього руху неприйнятне, а нормативний виклад обов'язків пішоходів і пасажирів на недоступній для них дорожній лексиці, що вимагає від дошкільників абстрактного мислення, ускладнює процес навчання й виховання. От чому із самого раннього віку необхідно вчити дітей безпечній поведінці на вулицях, дорогах, у транспорті й Правилам дорожнього руху, вибираючи форми й методи навчання найбільш придатні для їхнього віку. У цьому повинні брати участь і батьки, і заклади освіти: в дитсадках, школах та інших освітніх установах. У процесі навчання дітей правилам дорожнього руху, основне завдання батьків і педагогів — сформувати три основні навички поведінки, які допоможуть дитині зорієнтуватися в дорожніх ситуаціях. 1. Навичка зосередження уваги– це межа, перед якою необхідно зупинятися, витримувати паузу, для психологічного орієнтування у зв'язку з переходом у небезпечну зону, а також для адекватної оцінки обстановки не тільки очима, але й думкою. 2. Навичка спостереження – дитина повинна бачити предмети, що оточують її, як рухливі (автомобілі, що рухаються по дорозі) так і нерухливі (автомобілі, що стоять на узбіччі, в кущах і т.д.), що закривають огляд проїзної частини, сприймати їх як потенційну небезпеку. 3. Навичка самоконтролю – ступаючи на проїзну частину, поспіх і сум'яття необхідно залишити на тротуарі, дотримуватись повного спокою й не відволікатися ні на що ті кілька хвилин, які потрібні для переходу дороги. Пам’ятайте, всі ці поради та, головне, знання Правил дорожнього руху та поведінки на дорогах, допоможуть уникнути небезпечних ситуацій - збережуть Ваше здоров’я та життя!
Пам’ятка для батьків, щодо формування у старших дошкільників позитивного ставлення до школи Вихователь: Радчук Ю.А * Розпочинайте підготовку до школи з ігор, під час яких діти могли б набути нових знань, умінь і навичок, а також розвивати свої здібності. Мова гри найбільш зрозуміла дітям, тому грайтеся з ними («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п’ять назв квітів, посуду, меблів…» тощо). * Дотримуйтеся систематичності занять: 10-15 хвилин щодня можуть дати ліпший результат, аніж година-дві на вихідних. * Оцінюйте успіхи дітей, а в разі невдач — підбадьорюйте («Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Ліпше буде зробити так» (показ, пояснення). * Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру або ви погано почуваєтеся, ліпше відкладіть заняття. З поганим настроєм або над силу не грайтеся з дітьми. Ігрове спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для них, і для вас. Відвідайте із дітьми школу, де вони навчатимуться, покажіть їм, де роздягальня, їдальня, туалет. * Розповідайте дітям про розпорядок дня у школі, про те, що роблять під час уроку, коли і як можна звернутися до вчителя. У цьому також може допомогти гра «в школу», завдяки якій діти створюють певний образ як школи, так і поведінки в ній. * Поділіться власним досвідом шкільного життя,звісно, якщо він позитивний («Коли я уперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учитель нам показав, розповів…»), розкажіть про смішний випадок на уроці тощо. * Читайте дітям твори про школу, школярів, учителів. * Формуйте в дітей об’єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутніх школярів, адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає.
Консультація для батьків |
У родині не жалкують часу на те, щоб пограти з дитиною, погуляти, навчити читати або малювати, відправити його в спортивні секції, у всілякі кружки, але рідко знаходять п'ять хвилин в день, півгодини в тиждень, щоб навчити дитину уникати нещасного випадку, особливо на вулиці.
