Шановні батьки

Наші діти дуже швидко зростають. І кожен новий рік приносить дитині та дорослому радощі відкриттів, а також типові проблеми. Важливо своєчасно організувати життя дитини, щоб вона мала змогу максимально використовувати можливості свого віку і резерви росту. Саме жити і розвиватися, отримувати задоволення від спілкування і навчання, а не штурмувати знання, і засвоювати навички раніше, ніж це потрібно самій дитині, і більшість з яких не відповідають її віковим можливостям. Для того , щоб допомогти дитині у розвитку, необхідно нам, дорослим,  знати, у чому є проблеми віку і як потрібно організувати допомогу, на які досягнення орієнтуватися.

Коли краще віддавати дитину в садочок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садочка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей ідуть до дитячого садочка  у віці від  2 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 4—5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся , звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

Адаптація дитини до дитячого садочка.

АДАПТАЦІЯ - це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками). Початок відвідування закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, - а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов'язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи там самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести  до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо. Проте , соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садочка?

1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове, вийти зі звичного «сімейного кола».
2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт. 
3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами. 
4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами. 
5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими. 
     Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:
- і з попередніми умовами виховання, під впливом якого формується поведінкова реакція;
- і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
- і з організацією освітнього процесу в закладі дошкільної освіти, соціальними умовами;
-і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Пам'ятка для батьків.

1. Режим дня
Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в закладі дошкільної освіти. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до дитячого садка. Бережіть нервову систему дитини, зменшіть час перегляду телепередач. 
2. Зацікавленість
Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у садочку. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу «Ну якщо не сподобається, — не будеш ходити у дитячий садок», дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію.
3. Навички самообслуговування
Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю «процедуру» на цікаву гру — це шлях до самостійності дитини, розвиток дрібної моторики пальців рук.
4. Навички спілкування
Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї «ділову форму спілкування» з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме). Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв'язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)
5. Поступовість
Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй. Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком — це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.

Сором’язлива дитина

     Одна з розповсюджених проблем, з якою зіштовхуються батьки – це дитяча сором’язливість. Що роботи, коли дитина не відповідає на запитання дорослих або при знайомстві з новими дітьми, опустивши голову, мовчить.                                                                                                                     Звичайно дівчата більш сором’язливі ніж хлопчики, а первістки більш сором’язливі, ніж інші діти в родині. Уже до семи років «нормальна» сором’язливість у хлопчиків проходить, а дівчаткам приходиться «виліковуватися» від неї трохи довше.

Якою має бути поведінка батьків:

• Бути дуже делікатним з дитиною і не розчаровуватися в ній.
• Не відкидати її і не використовувати авторитарний метод виховання.
• Не перетворювати дитину в Попелюшку.
• Усе роботи так, щоб Ваше маля не почувало себе незахищеним і залежним від вас.
• Гасити тривогу з будь-якого приводу.
• Підвищувати рівень самооцінки дитини.
• Учити, щоб вона поважала себе. Хвалити її і роботи їй компліменти.
• Формувати впевненість у собі.
• Допомогти  дитині усвідомити все те, в чому вона набагато перевершує своїх однолітків, і цією сильною стороною зрівноважити свої недоліки.
• Учити дитину йти на розумний ризик, уміти переносити поразки.
• Тренуватися з нею в навичках спілкування.
• Будь-якими способами заохочувати дитину гратись зі своїми однолітками.
• Допомоги дитині знайти такого друга, котрий захищав би її в середовищі однолітків.
• Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з іншими, більш гарненькими дітьми і не оцінювати достоїнства дитини за шкалою краси.
• Не критикувати вголос розум Вашої дитини. І взагалі… менше критикувати.Не створювати такі ситуації,  у  яких  вона  відчула  б себе неповноцінною.Зробити так, щоб місток довіри міцно з’єднав би Вас і Вашу дитину

• Гіперактивність у дітей.

  — це поєднання симптомів, пов’язаних із надмірною психічною та моторною активністю. Чіткі межі цього синдрому важко провести, але, зазвичай, він діагностуєсться у дітей, що відрізняються імпульсивністю та неуважністю. Такі діти часто відволікаються. Їх легко обрадувати або засмутити. Часто для них характерна агресивність. Внаслідок цих особистих особливостей гіперактивним дітям важко концентруватися на конкретних завданнях.Причиною гіперактивності може бути і патологія вагітності мами, складні пологи тощо. Цей діагноз ставиться, коли батьки та вчителі скаржаться, що дитина надмірно рухлива, непосидюча та погано себе поводить або ж вчиться, ані на хвилину не може концентрувати свою увагу на чомусь одному. Однак не існує точного визначення даного стану або особливого тесту, який би одночасно підтверджував діагноз гіперактивності. Переважна кількість батьків зазначає, що початок такої поведінки закладається ще в ранньому віці. Подібний стан супроводжується порушенням сну. Коли дитина сильно втомлюється, гіперактивність поглиблюється.Найчастіше, за словами психологів, гіперактивність проявляється у дітей в перехідному віці. Останніми роками гіперактивних дітей стало більше. Психологи не виключають, що це є наслідками Чорнобильської катастрофи чи інших екологічних факторів.Часто педагоги скаржаться батькам на гіперактивність дитини, посилаючись на те, що бачать неслухняного учня лише кілька годин на день, отже, його вихованням мають займатися вдома, Батьки, в свою чергу, вважають, що виховувати таку дитину мають вчителі.Що ж робити батькам гіперактивної дитини? Психологи радять якомога більше навантажувати її вранці. Варто скласти розпорядок і відповідно до нього давати нащадку чіткі й конкретні завдання. Кращим виходом зайвої енергії для такої дитини може бути фізичне навантаження, зокрема, плавання і біг. На заняттях гіперактивній дитині варто давати конкретні завдання, найдоцільніше — індивідуальні. Також треба вимагати, щоб дитина виконувала завдання до кінця.Безпорадність дітей — провина батьків. Бажання батьків оточити дитину підвищеною увагою, захистити його навіть за відсутності реальної загрози, утримувати його при собі найчастіше призводить до позбавлення дитини можливості самостійно долати труднощі.В результаті гіперопіки дитина втрачає здатність до мобілізації своєї енергії, а у важких ситуаціях чекає на допомогу дорослих, перш за все батьків. Явище гіперопіки найчастіше зустрічається в сім’ях, де зростає одна дитина. Підвищена опіка домашніх, особливо старшого покоління, породжує дитячі страхи. Найбільш яскраво вони проявляються в першому класі, особливо якщо дитина не відвідувала дитячий садок, а виховувалась вдома на відміну від дітей, які відвідували дитячий садок. Діти, які виховувались в дитячому садку, краще адаптуються до шкільного життя і самостійного життя в цілому.Проблема гіперопіки набуває все більшої актуальності в сьогоденні, оскільки більшість молодих сімей в силу важкого фінансового положення можуть дозволити собі лише одну дитину. При цьому батьки, як правило, зайняті зароблянням грошей і не можуть приділяти дитині достатньо уваги. А от бабусі з дідусями в цей час намагаються надолужити втрачене зі своїми дітьми. З появою другої дитини в сім»ї, увага дорослих рівномірно розподіляється на обох дітей, тому прояви гіперопіки менш вірогідні.Часто, намагаючись вберегти дитину від перевантаження, батьки старших дошкільників та молодших школярів намагаються робити за них завдання, отримані в садочку чи у школі. Результат — дитина не здатна справитись самостійно з завданням в садочку чи у школі.Підвищена увага з боку дідусів та бабусь, батьків приводить до того, що в колективі така дитина вимагає постійної уваги педагога, а при її відсутності відчуває себе нещасним, не встигає разом з іншими виконувати завдання. Згодом у старшокласників гіперопіка перетворюється на неможливість виконувати вправи самостійно і призводить до інфантильності (дитячості).Боротися з наслідками гіперопіки можна, поступово привчаючи дитину до самостійності. Якщо ж у дитини є труднощі в спілкуванні, вдома можна влаштовувати рольові ігри за її участю, а також моделювати та обігрувати з нею різноманітні життєві ситуації. Не варто нехтувати і допомогою дитячого психолога.

• Поради батькам: як підготувати дітей до школи.

   

  У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажан­ня вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання. Накопичення цих передумов — непроста справа.

   

  Що ж можна і чого не можна робити до школи?

  • до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;

  • оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;

  • проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

  • прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати,

  • думати, осмислювати побачене і почуте;

  • навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

  • вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.

Чи завжди варто карати дитину?

         Дітки – це великі дослідники, вони не бояться пізнавати світ і не можуть передбачити наслідки своїх дій. Їм цікаво спостерігати і експериментувати з банальними на перший погляд речима, створюючи при цьому принципово нові враження і набуваючи досвід. Але як при їх експериментах і дослідженнях все ж навчити їх порядку і дисципліни, залишаючись при цьому спокійними і люблячими батьками? Покарати за шкоду, заборонити чи насварити? Альтернатива безумовно існує!

• Насамперед, ваш власний приклад стане зразком для вашого малюка. Коли дитина щось розсипала чи порозкидала, кричати і сварити її не обов’язково, навіть якщо вона зробила це свідомо. Просто покажіть як необхідно вчинити, навіть якщо доведеться зробити це сотню разів – це повернеться вам її любов’ю до порядку в майбутньому!

• Щодня приділяйте хоч небагато часу для ігор з дитиною, виділіть для цього, наприклад, конкретну годину чи умову, це допоможе підтримувати сильний емоційний зв’язок з вашим чадом.

• Якщо ви помітили, що ваша дитина намагається або збирається зробити щось неприйнятне (наприклад, агресивно поводиться стосовно інших діток), не намагайтесь перешкодити чи зупинити її, краще подивіться їй прямо в очі і спробуйте переключити її увагу на щось інше.

• Читайте разом позитивні книги, повчальні казки, щоб розвинути в дитини емоційність та співпереживання.

• Згадайте, що коли вам сумно чи самотньо, для вас такими важливими будуть обійми. А для дитини – це не лише важливо, а й необхідно: лише так вона може відчути спокій і вашу турботу (особливо важливий цей момент в процесі відлучення від грудного годування і після його завершення).

• Коли ваше малятко криком щось у вас просить і ви не можете переключити його увагу і можете це йому дати (можливо під наглядом), то давайте. Це абсолютно не означає, що ви розбещуєте дитину чи вона постійно буде всього добиватись криком, це означатиме, що ви стимулюєте його до пізнання. Не губіть зародки цікавості, які з часом стануть запорукою навчання, краще створіть для дитини розвиваюче середовище, а всі крихкі і дорогоцінні речі просто заховайте до того часу, поки дитина не навчиться з ними бережно поводитись.

• Задовільняйте потреби вашого малюка по мірі їх виникнення і не забувайте, що іноді причиною його неспокійності може бути голод чи втома, які накладають відбиток навіть на дорослих людей, просто вони можуть їх ідентифікувати.

• Коли дитина знаходиться в теплій дружній атмосфері, вона і поводить себе відповідно: завжди відповідайте на запитання вашого малюка, приділяйте увагу в той момент, коли він цього потребує, не виставляйте завищених вимог, тіштесь успіху і діліть радості…

• Створіть і підтримуйте рутину (режим), яка допоможе вам з дитиною планувати свій день, передбачати події  і дасть змогу малюкові відчути певну контрольованість над життям. А коли ви вноситиме зміни у цей графік, це дозволить дитині відчути елементи несподіванки, навчить гнучкості (це також стосується безпосередньо дому – часом зміна обстановки або її доповнення чи прикраса вносять різноманітність у життя дитини, особливо, якщо залучити її до цього).

         Як то кажуть, що все геніальне – просто! Дотримуючись простих принципів у повсякденному житті, ви допоможете своєму малюку благополучно адаптуватись у суспільстві і зможете встановити особливий зв’язок з вашою дитиною, що збережеться на усе життя. Все це у ваших силах!
 

Дитина смокче пальчик. Як боротися з поганою звичкою?

Багато дітлахів забувають про свій пальчик вже після року, але буває, що малюк постійно (часто) смокче палець або соску до 3-х років.
Причинами цього можуть бути: занепокоєння, невпевненість у любові батьків, брак ласки, сильний переляк. Багато дітей засовують палець в рот, коли втомлюються, на чомусь зосереджені.
Смоктання пальця у цьому віці часто поєднується з погладжуваннями (по голові, по животі), з перебиранням або висмикуванням волосся, вій. Дитина може смоктати й інші предмети (соску, куточок ковдри, лапу у улюбленого ведмедика і так далі).
Якщо дитина після 3-х років продовжує смоктати палець або таке явище тільки з’являється в цьому віці, то це вже вважається шкідливою звичкою і часто переходить в обгризання нігтів, нав’язливі руху. Такій дитині необхідна допомога!
Потрібно не боротися зі звичкою, а з’ясувати причини її виникнення та усунути їх.
Встановіть довірчі відносини з дитиною. Дуже важливо вчасно помітити тривогу, переляк і допомогти заспокоїтися (приголубити, поговорити, відволікти чимось). Якщо дитина у віці до року, допомагає похитування на руках або в ліжечку, розумне користування соскою, заколисування. Навіть дітлахи постарше люблять слухати колискові пісні у виконанні мами чи тата.
Встановіть чіткі рамки дозволеного. Заборон не повинно бути занадто багато, вони повинні бути незмінними (ніколи не можна вставати на підвіконня, брати посуд з плити, відкривати шафку з ліками і т.д.).
Життя дитини повинна бути різноманітною, насиченою враженнями, різними іграми, але не переобтяженою. Активна діяльність повинна змінюватися більш спокійними заняттями.
Не бійтеся зайвий раз похвалити, відволікти від сумних думок.
Заохочуйте спілкування з іншими дітьми.
Якщо дитина гризе нігті, зменшіть інтелектуальні навантаження! Так як ця звичка говорить про розумову та емоційної перевантаженості, а також про високий рівень тривожності.
Контролюйте перегляд дитиною телевізора (менше дивитися, а краще зовсім виключити бойовики, новини та жорстокі мультфільми до 7-и років),
Скоротіть час гри на комп’ютері (менше “стрілялок”, більше розвиваючих).
Не читайте страшні казки, оповідання.

Як перемогти впертість дитини

У віці трьох-чотирьох років батьки виявляють у своїх діток ознаки впертості, які свідчать про якісь внутрішні протиріччя.

Взагалі діти починають впиратися і проявляти свій характер ще з одного року, але до трьох років ці риси розвиваються сильніше і приймають новий вигляд.

Як же батькам впорається з дитячим впертістю? Реагувати на нього або краще ігнорувати? Напевно, в кожному конкретному випадку потрібно, насамперед, враховувати особливості дитини. Якщо однорічна дитина сперечається тільки з матір’ю, то вже трирічний починає сперечатися навіть з самим собою. Дитина спочатку думає, на що йому вирішиться, а потім, прийнявши якесь рішення, відразу ж його змінює. Він починає вести себе так, ніби їм постійно командують, хоча насправді все по-іншому. Дитина вимагає, щоб все робилося саме так, як йому хочеться, і тільки за відомим йому порядку, а якщо хтось намагається цьому заперечити, він починає злитися. Сказати конкретно, що потрібно робити так і ніяк інакше не можна, адже кожна дитина індивідуальна, вимагає відповідного підходу. Це як знати, що створення сайтів, дуже важливо для вирішення якихось питань, і в той же час можна застосувати якийсь інший метод.
Напевно, у віці трьох-чотирьох років природа дитини така, що вимагає від нього приймати власні рішення і чинити опір тиску і впливу з боку. Виходить, що дитина перебуває в постійному напруженні, тому що не має певного досвіду і, особливо, якщо його батьки рішучі і люблять командувати. Схожий період в житті дитини буває також у віці шести-дев’яти років, коли він намагається позбавитися від батьківської опіки і вести себе так, як хочеться йому. В цей період він стає не в міру образливий і неспокійний.
Власне кажучи, вік від трьох до чотирьох років є важким, але батьки повинні враховувати це і намагатися поменше втручатися в справи дитини, поменше його підганяти. До дитини потрібно знайти підхід, адже навіть створення інтернет магазина вимагає певної технології розробки. Якщо дитина хоче – нехай сам одягається, сам управляється за столом і сам, по своїй волі, йде, коли наївся. Коли приходить час сну, прогулянки або повернення додому – постарайтеся, щоб обійшлося без проблем і суперечок, відволікайте його розмовами. І не впадайте у відчай через всіх цих негараздів – далі все піде набагато легше.

Кольоротерапія: (квіткотерапія)

До природо терапевтичних способів впливу на емоційно-вольову і когнітивну сфери психіки дошкільників відноситься кольоротерапія.

Вплив кольору на дітей здійснюється через зорове сприйняття  й образи уяви кольору, які створюються дітьми. властивості кольору вкрай важливі для розвитку творчих мовленнєвих здібностей дітей дошкільного віку. Колір, впливаючи на фізіологічні системи, здатний як пригнічувати, так і активізувати мовленнєву та інші діяльності, поліпшувати настрій, навіювати певні думки, почуття, а також допомагає відновленню образів як перцептивної складової мовленнєвої діяльності.

У дитячій психології достатньо вивчено й описано сприятливий вплив кольорів на розвиток творчих здібностей. Використовуючи дані цих досліджень, напрацювання провідних науковців з кольоротерапії та власні спостереження і висновки,  виділяємо ті кольори, що сприяють розвиткові мовленнєвої діяльності.

Червоний колір викликає інтерес до мовленнєвої діяльності, підвищує пошукову активність під час вибору доречних і точних слів та їх форм.

Жовтий колір позитивно впливає на творчі розповіді дітей, концентрацію думки при доборі фактичного матеріалу і відтворенні його у процесі мовлення. Він також підвищує пізнавально-вербальний інтерес у дітей.

Блакитний колір корисний при розмірковуванні, оскільки цей колір пов'язаний з інтелектом і вмінням умиротворюватися за допомогою вербальних засобів. Під впливом цього кольору дитина залишається наодинці зі своїми думками, споглядає, розмірковує. Чесність і відвертість також пов’язані з блакитним кольором. Це – колір креативності й медіативних практик.

Зелений колір допомагає дитині аналізувати власне висловлювання, контролювати його зміст, концентруватися на ньому, пригадувати факти, події, образи, оволодівати рефлексивними вміннями.

Помаранчевий колір сприяє когнітивним процесам, як і жовтий. Як склянка апельсинового соку зранку тонізує людину на увесь день, так і колір апельсина підвищує її творчо-мовленнєвий потенціал.

Фіолетовий колір дає дітям натхнення, необхідне для мовленнєво-творчої діяльності, заспокоює, створює умови для природності й простоти мови, яка у висловлюваннях зрозуміла всім.

Під час кольоротерапії можна використовувати не лише природні, але й будь-які кольорові дидактичні матеріали з паперу, тканини, пластмаси, а також олівці та фарби, кольорові кульки, глину, тісто тощо.

Квіткотерапія – новий авторський метод психотерапевтичного впливу на психіку дітей. це одночасно і ароматерапія, і кольоротерапія, і естетотерапія.

Не існує у світі жодної людини, яка була б байдужою до квітів. Величезний ексцитативний вплив квіткотерапія здійснює на дошкільників:

• квіти привертають увагу чарівністю, вишуканістю, збуджують естетичні почуття, душевне піднесення й оптимізм:

• своїм ніжним ароматом активізують нюхові центри, даруючи радість і насолоду;

• завдяки своїй релаксаційній здатності угамовують негативні емоції, страхи, стреси;

• надихають на лірику, творчість, на вияви доброти, турботливості, ввічливості, чемності, люб’язності, галантності, шанобливості, тактовності.

Подаруйте дитині квітку! І побачите, яким спектром позитивних емоцій вона обдарує оточуючих, скільки радості і задоволення отримає, взявши з рук дорослого квітку. Приємні спогади, насичені ніжним ароматом квітів, дитина пронесе через усе життя, яскраві образи залишаться в її свідомості після зустрічі з витонченою формою і гармонійною забарвленістю квітів. Саме такою життєдайною силою, енергією володіє квітка, такий життєстверджуючий вплив здійснює вона на дитину: розвиває сенсори ку і перцепцію, увагу і мнемоніку, мислення і мовлення, уяву і фантазію, емоції і почуття, формує Людину з усіма її позитивними особистісними виявами.

Квітка – неперевершений засіб психотерапії. Зростаючий інтерес до квіткотерапії обумовлений тим, що квітка здатна:

• сколихнути той творчий потенціал дитини, який досі не було проявлено, та розкрити його;

• створити належні умови для стимулювання розвитку здібностей;

• розширити межі творчого сприйняття світу;

• розвинути символічні уявлення, креативність, надихнути на самовираження.

Під час формування мовленнєвої діяльності дошкільників квіткотерапія забезпечує вміння вільно і ясно відтворювати яскраві образи в мовленні, комунікативні вміння, розвиває емоційно-вольову сферу, гармонізує і стабілізує емоційний стан. Побачену квітку кожний дошкільний захоче потримати в руках, доторкнутися до її пелюсток, відчути їх на дотик, насолодитися ароматом, подарувати квітку одноліткам, вихователю, батькам. Після цього кожна дитина обов’язково намалює квітку або зробить аплікацію і, зрозуміло, відтворить її вербально, намагаючись вжити найвиразнішу лексику. Дитина описуватиме квітку, продукуючи таким чином опис – один із функціонально-смислових типів мовлення, який відноситься до діяльнісних, а не поведінкових спонтанних проявів мовлення.

5 заборонених фраз при спілкуванні з дитиною

Дуже часто батьки автоматично вживають фрази, які можуть тим чи іншим способом нашкодити формуванню особистості дитини. Вони не несуть нічого поганого, на перший погляд, і навіть можуть виглядати зовсім нешкідливими, ці фрази передаються з покоління в покоління і злітають з язика самі собою, але при постійному повторенні вони стають так званою бомбою сповільненої дії для психологічного стану і характеру дитини. І так: які вони ці заборонені фрази?
1. Не плач!
Здавалося б, що поганого в фразі, яка несе за собою бажання заспокоїти дитину? Але якщо її постійно повторювати, ви налаштовуєте дитини на те, що причина через яку вона плаче не настільки важлива, не варта уваги, а значить ігноруєте її почуття. Більш дієвим способом припинити плач дитини буде просто пожаліти її, обійняти, дати зрозуміти, що ви розумієте і поділяєте її почуття.
2. Залиш мене в спокої!
Така фраза має багато сенсів: «відчепися від мене», «я зайнятий», «не заважай», «ти лишній» і так далі. Дитина почувши таке відчуває себе не потрібною, думає, що від неї хочуть позбутися, вона все сприймає буквально. Надалі це не найкращим способом позначиться на ваших взаєминах. Тому будьте обережніші зі словами!
3. Чому ти не можеш бути як ...?
Подібні порівняння з сестрами, братами чи кимось іншим небезпечні не тільки тим, що можуть викликати велику образу і ревнощі, але і можуть стати передумовою поганої самооцінки дитини, а також, як не дивно, спровокувати негативну реакцію, небажання робити те, що ви від дитини хочете.
 

4. Молодець!
Ну що може бути поганого в цій настільки поширеній заохочувальній репліці? Запитаєте ви. Проте психологи стверджують, що при частому вживанні однієї і тієї ж похвальної фрази дитина перестає сприймати її повною мірою, вона ставатиме  для неї знеособленою. Дитина сприймає такі репліки, як якусь механічну відповідь, і на підсвідомому рівні перестає надавати їй будь-яке значення. «Молодець» для дитини вже не сприймається як будь-яка похвала, з часом вона навіть перестає помічати це слово. Так що навіть хвалити дитину краще кожен раз по-різному, вживаючи щоразу нові цікаві висловлювання.
5. Візьми, тільки заспокойся!
Якщо ви говорите цю фразу вашій дитині, то краще з цього ж моменту забути про неї і ні в якому разі не повторювати більше, адже часта зміна суворої заборони на вимучений дозвіл підказує дитині, що таким способом (ниттям, криками, істерикою, капризами) вона може добитися від батьків чого завгодно.

Дитина вбирає інформацію, як губка і сприймає всі слова, сказані з уст батьків буквально, адже вона ще не сприймає смислових варіацій і відтінків. Говоріть вашому чаду тільки хороше, тоді воно виросте людиною з великої літери.



 

РОЗЛУЧЕННЯ – ЦЕ ДУЖЕ СЕРЙОЗНО.

Вам рано чи пізно доведеться сказати дитині про те, що ви розлучилися, вона має право це знати.
Уникайте спокуси говорити дитині про те, що мама і тато розлучились з тієї причини, що хтось із них поганий.
Необхідно давати просте і доступне розумінню дитини пояснення про те, що сталося у вашій родині. Не слід розповідати про причини і деталях розриву в ваших стосунках, враховуйте вік дитини, її індивідуальні особливості.
Бійтеся спокуси емоційно прив’язати до себе дитину, обговорюючи з ним ті подробиці свого життя, які раніше обговорювали з чоловіком. Тим самим ви і самі можете не помітити, як відносини з дитиною придбають таку глибину і силу, що їх можна буде розцінювати як подружні з психологічної позиції.
При розлуці з одним з батьків діти дошкільного віку відчувають тривогу і занепокоєння, які можуть виражатися в істериках, складній  поведінці і т.п. Однак відсутність змін в поведінці дитини не означає, що вона не постраждала в результаті розлучення батьків. У дитини може виникнути почуття провини за розлучення батьків (погано себе вів, не слухався тата і т.п.). Переконайте дитину, що вона у цьому не винна.
Пам’ятайте, що від того, як ви ставитеся до ситуації розлучення, залежатиме і те, як дитина сприйме цю ситуацію. Якщо вам важко пережити зраду колишнього чоловіка, то ваші негативні почуття підсилюють у дитини відчуття сімейної нестабільності. У дитини можуть виникнути протестні, депресивні реакції і страх.
Позначте зміни в сімейних відносинах, які будуть стосуватися дитини (як часто планується прихід тата і т.п.). Не можна, щоб один з батьків повністю зник з життя дитини. Оскільки при такій ситуації вона сприймає розлучення як розрив відносин саме з нею. Пам’ятайте, що ви розлучилися з чоловіком, а не з дитиною. Важливо також зберегти спілкування дитини з родичами з боку обох батьків.

Істерики у дітей – якщо у дитини істерика.

Багато діток влаштовують істерики. Зазвичай вони влаштовують істерики майже щодня із-за постійної причини. У одних це починається раніше, у інших – пізніше. Є такі діти, у яких істерики тривають багато років. Лише деякі ніколи істерик не влаштовують. Як правило, істерика починається з плачу або з крику. Малюк починає виражати протест, вищати, тупати і ляскати дверима. Потім дитина починає штовхатися, розмахувати руками і кататися на підлозі. Потім він дуже голосно кричить. Крім того, дитина може розкидати речі і заподіяти собі біль. Стежите, щоб малюк себе не укусив до крові і не набив шишку собі. Така поведінка у дітей спостерігається часто.                                                                                                                                                  Перш ніж влаштувати рев або плач, малюк зазвичай шукає привід, щоб побитися. Часто буває так, що хлопці навмисно провокують істерики і просять те, що нереально отримати. Коли у дитини починається істерика, він спочатку вищатиме, кричатиме, битиметься і штовхатиметься. Потім він небагато заспокоїться, і наступить вже інша, спокійніша фаза. Він схлипуватиме, потім може встати або сісти біля вас. Після цього малюк може залишатися таким же розсердженим або попросити, щоб ви його узяли на руки. У малюків дуже швидко міняється настрій. Істерики можуть несподівано з’являтися і зникати. У міру дорослішання дитини істерики проходять важче.

Чому діти влаштовують істерики?

Істерики трапляються часто, коли малюк знаходиться поряд з вами або з іншою близькою людиною. Деякі влаштовують істерії вихователям дитячого саду.                          Як правило, дитина влаштовує істерики будинку, коли ви займаєтеся домашнім господарством. Адже він теж хоче взяти участь. Крім того, малюк може влаштувати істерику, якщо ви хворі або засмучені. Чи якщо він хворий, розчарований або стомлений. Причиною істерик є прихильність, любов, невдоволення і почуття надійності.

Як потрібно себе поводити, якщо у дитини істерика

Постарайтеся попередити бурю, яка ось-ось почнеться. Відверніть малюка. Запропонуєте йому пограти, затійте метушню або шануйте казку. Якщо ви бачите, що він так і шукає привід щоб влаштувати істерику, зробіть що-небудь неординарне.                                                                                                                              Можна поступити по-іншому. Як тільки малюк почне влаштовувати істерику, вийдіть з його кімнати. У вакуумі істерики не влаштовують. Залишившись наодинці, малюк припинить. Дитина повинна знати, де закінчуються межі вашого терпіння. Тоді він постарається тримати себе в руках. Ваша відмова в чому-небудь не буде так важко сприйматися.   Обійміть дитину міцніше. Він повинен заспокоїтися. Якщо в його гущавині братимете на руки, то він рідше влаштовуватиме істерики. Поговоріть з ним про проблему, яка викликала істерику. Постарайтеся знайти вихід, як її в майбутньому запобігти. Деякі батьки здійснюють велику помилку, коли починають бити малюка. Це лише збільшує тривалість і частоту істерик. Якщо ви застосовуватимете силу відносно дитини, його істерики стануть лютішими.                            Не проявляйте слабкість, оскільки вона дозволить малюкові вами маніпулювати. Якщо ви дитині не даватимете того, що він хоче, то кожного разу він влаштовуватиме істерику і домагатиметься свого.

Як встановити  межі і правила для дітей.

Маленькі діти досить часто порушують межі дозволеного. Вони хапають речі, які їм не належать, або занадто захоплено висловлюють свою прихильність до немовляти!

  Вони навіть можуть накидатись і завдавати болю іншим людям (навіть малюкам до року), коли не можуть упоратися зі своїми негативними емоціями. Вони вибовкують усе, що в них на думці, а їхні слова не завжди радують і розчулюють. Для них ігровим майданчиком є цілий світ, і їм ще багато що належить засвоїти про певні кордони, обмеження й заборони.
Нерідко діти отримують дуже багато прохань про співчуття до людини, чию межу дозволеного вони перейшли:

«Подивись, як засумував твій брат»;

«Тобі би сподобалось, якби хтось схопив твою іграшку?»;

«Ти примусив мене по-справжньому засмутитись» (це вимовляється з перебільшеним значенням);

«Діти не захочуть грати з тобою, якщо ти будеш так робити»;

«Так друзі не роблять», «Ти зробив не дуже добре, чи не так?»;

«Тепер бабуся засмутилась через те, що ти накоїв, вона ображається, що ти розбив її вазу. Бідна бабуся, піди й скажи їй, що ти вибачаєшся».

​Діти зазвичай дізнаються, що переступили межу, з реакції інших людей. Тут на думку спадає картина подорожі в іншу країну, де існує багато суворих правил про те, що можна робити, а що не можна, і ми можемо дізнатися про те, що зробили неправильно, тільки тоді, коли бачимо відповідну реакцію – як це страшно. При цьому нам дуже хотілось би сподіватися, що в місцевих мешканців вистачить співчуття до відсутності в нас попередніх знань про їхню культуру, і вони вважатимуть нашу незграбність браком обізнаності, а не проявом неповаги, грубості чи нетактовності.
Діти дізнаються про співпереживання (емпатію) в основному через прямий досвід тогомилосердя та співчуття, які вони відчувають на собі, й намагаються зрозуміти, як це допомагає їм покращити своє самопочуття. У результаті це приводить їх до розуміння того, що емпатія дійсно допомагає людям почувати себе краще.

Діти рідко відгукуються на прохання подумати про те, як їхні дії негативно вплинули на іншу людину, якщо самі не відчувають тепла й турботи про свої почуття в даному конкретному випробуванні життя. Коли вони емоційно збуджені, то ще не можуть задіяти префронтальну кору, адже саме вона відповідає за емпатію, співчуття до інших людей і вирішення проблем. Вони ще не можуть брати до уваги чужі почуття та співпереживати. Їхні найчастіше формальні вибачення можуть бути просто спробою покінчити з дуже неприємним почуттям у зв'язку з тим, що вони потрапили у скрутне становище, та хвилюваннями через несхвалення батьків.

Але якщо під час установлення обмежень ми підтримуємо теплі стосунки з дитиною і, як і раніше, проявляємо до неї любов і турботу, це зберігає її почуття власної гідності й допомагає набагато легше вчитись на своїх помилках.

«Я засмутилась, коли ти накричав на мене і вдарив, я не можу дозволити тобі робити це (зробіть паузу й опануйте себе). Але я дійсно люблю тебе і стурбована тим, що ти такий сердитий та ображений». Погладьте дитину з турботою, любов'ю і співпереживанням до почуттів, які призвели до такої поведінки.

Або «Я не люблю, коли ти штовхаєш мене, щоби привернути мою увагу (кажіть це зі спокійною серйозною щирістю, але без презирства чи злоби в голосі, зробіть паузу і тримайте контроль над емоціями). Але я розумію, що ти потребуєш моєї уваги, і знаю, як важко буває чекати». Потім виберіть кращий варіант, наприклад: «Ти можеш сказати: «Мамо, будь ласка, дай мені відповідь» і потім визнайте «Я знаю, як тобі неприємно, коли ти не можеш привернути мою увагу».

Обмін почуттями – корисний зворотний зв'язок для дитини, особливо тоді, коли вона поводиться неналежним чином. При цьому важливо враховувати, що малюку набагато простіше прийняти зворотну реакцію або встановлене вами обмеження тоді, коли його почуттям приділяється рівноцінна увага, а також, коли ви переконуєте його, що знаєте й пам'ятайте про те, що він ще тільки вчиться.

Коли діти ще маленькі, треба часто казати їм «Це не так страшно, це дрібниці», підтверджуючи свої слова жестами рук і пальців. Це допомагає їм зберегти позитивну самооцінку та спокійно сприймати те, що сталось і дало вам привід установити обмеження. Нехай діти завжди знають, що ви в однаковій мірі й рівно настільки ж турбуєтеся про їхні почуття при виникненні будь-якої проблеми, великої чи маленької, як і про почуття інших людей чи про поламану річ, чи про родича, який уважає себе ображеним.

Незначне коригування поведінки й обмеження здаються дітям величезною доганою, при цьому їм дуже важливо, щоб ви були чуйними до їхніх емоцій і запевняли їх у тому, що все добре. Для багатьох батьків це непросто, тому що практично всі ми виросли з безумовним переконанням, що коли дитина робить щось неправильно, їй треба неодмінно розповісти про це в недвозначних висловах, до того ж цілком природно (на нашу думку), що в такий момент, принаймні, на певний час, дитина втрачає своє право на отримання співчуття й турботи про свої почуття.

Давайте допоможемо нашим дітям учитись на своїх помилках і хвилюваннях, включаючи ті, що пов'язані з порушеннями меж дозволеного щодо інших людей. Важливо робити це з турботою, теплом і добротою, не хмурячи брови, не вказуючи пальцем і не підвищуючи тон голосу. Жоден з нас не хотів би відчувати таку зневагу й опинитись у подібній ситуації на місці дитини.

Ви цілком можете дати зрозуміти малюку, що проблема досить серйозна, і демонструвати йому вашу щирість, не стаючи при цьому жорстким. І навіть проявляючи серйозну зворотну реакцію або встановлюючи обмеження, завжди є спосіб дати дитині відчуття заспокоєння й турботи. Для цього потрібні лише кілька слів і жестів, наприклад, можна лагідно погладити малюка по плечу, опуститись на рівень його зросту і сказати кілька добрих, сповнених підтримки, а не зневажливих слів.

Діти відчувають величезне полегшення, коли бачать, як посмішка повертається на наші обличчя, коли ми переконуємо їх, що турбуємося про їхні почуття, а також коли м'яко доторкаємось до них, що дає їм неймовірно потужне відчуття безпеки й тепла.

Як визначити готовність дитини до школи: практичні поради психолога

У професійному середовищі постійно точаться дискусії щодо готовності дитини до школи. Водночас скасування вступних тестів при прийманні дітей до освітніх закладів розгублює батьків.На що орієнтуватися під час ухвалення рішення про готовність дитини?

Топ-5 складників готовності до школи

Особливо це актуально для діток, які на початок навчального року мають вік майже 6 років. Деякі батьки вважають вирішують, що чим раніше дитина піде до школи, тим ліпше. Навчання триває аж 12 років, і якщо дитина сідає за парту в віці 7 років, то середню освіту завершує аж у 19.

Однак існує негативний досвід батьків, які віддали дітей до школи зарано, і потім довелося переживати наслідки. Спробуємо розібратися, на що звертати увагу батькам, щоби зрозуміти, чи дитина готова до шкільного навчання; а також, що вони можуть зробити для допомоги у формуванні належних якостей.

Що насправді необхідно дитині для початку навчання, а що не таке важливе? Розглянемо складники шкільної готовності:

Чинники інтелектуальної готовності дитини до школи

Зазвичай батьки дбають про навчальні навички дитини:

письмо,

рахунок,

читання,

загальний розвиток.

Але насправді для навчання важливо дещо інше – дозрівання певних відділів головного мозку, які відповідають за формування цих навичок.

Навичка ще може бути несформована, проте все готово до формування. Іншими словами, дитина може не вміти розв’язувати приклади, але мати уявлення про число, числовий ряд, співвідносити за кількістю, порівнювати, вміти робити висновки і бути зацікавленою. Така дитина швидко навчиться розв’язувати приклади.

Ми дивимось на здатність дитини робити висновки, уважно слухати й чути, ставити запитання, якщо не все зрозуміло; на розвиток її пам’яті, уваги, уяви.

Що можуть зробити батьки для сприяння формуванню інтелектуальної готовності дитини:

Давати адекватне інтелектуальне навантаження – розмовляти на різні теми, обговорювати події та враження, дозволяти самостійно вирішувати в непринципових ситуаціях і знаходити рішення ігрових або життєвих завдань. 
Наприклад: запропонувати відгадати, куди поділася крижинка, що ви принесли з вулиці; не підказувати, чому падає будинок, який стоїть на одному кубику; взагалі намагатися не давати готових відповідей відразу.

Знайти центр підготовки до школи, у якому не зловживають «шкільними» методами – діти не сидять за партами, їх завдання не виключно письмові, а педагоги грають із ними в «правильні» ігри.

Не перевантажувати дитину навчанням до початку навчання шкільного, адже це прямий шлях до пригнічення пізнавального інтересу.

Чинники вольової готовності дитини до школи

Якщо ж пізнавальний інтерес збережено, то вольових зусиль для навчання дитині знадобиться набагато менше. Вольова готовність до школи – це здатність дитини «примусити» себе робити щось, що не викликає великого інтересу чи негайного задоволення. Воля також відповідальна за можливість дитини всидіти за партою упродовж уроку.

Якщо вольова сфера недостатньо сформована, то починати процес навчання неймовірно важко для всіх.

Що можуть зробити батьки для допомоги дитині:

тренувати в дитини вміння чекати (витримувати чергу в крамниці, почекати до дня народження і тільки тоді отримати подарунок, почекати маму, коли вона зайнята тощо);

створювати ситуації, де для досягнення результату потрібно багато витримки та зусиль, і якісно хвалити дитину за її перемоги.

Чинники мотиваційної готовності дитини до школи

Мотиваційна готовність також дуже важлива, хоча часто здається другорядним чинником. Але уявіть собі, як навчати дитину, яка абсолютно цього не хоче?! Або, не маючи уявлення про реальну школу, дитина думає, що це щось на кшталт розважального центру. Тоді вона буде неабияк розчарована.

На співбесіді діти часто кажуть, що хочуть до школи, щоб учитися. Зазвичай, вони просто повторюють слова дорослих. Нормально, якщо перший час дитина йде до школи за приємними емоціями, спілкуванням, а саме пізнавальний інтерес проявляється у неї згодом у разі правильно організованого процесу навчання.

Що можуть зробити батьки для допомоги дитині:

Покажіть дитині, що таке школа: дивіться фільми, сходіть до школи, в якій навчалися ви самі, але оптимально – прогуляйтесь із дитиною школою, в якій вона буде навчатися.

Намагайтеся уникати власних негативних відгуків про школу, сучасну систему освіти тощо. Дозвольте дитині сформувати власне ставлення.

Чинники соціальної готовності дитини до школи

Соціальна готовність означає, що дитина вміє спілкуватися з дорослими та дітьми адекватно ситуації. Тобто, з однолітками спілкування виглядатиме інакше, ніж із малознайомим дорослим.

Якщо дитина відвідувала дитячий садок хоча б упродовж року (а дитина, яка часто хворіє – упродовж двох років), то ймовірніше, соціальна готовність буде сформована. Якщо ж ні, то:

Батькам бажано простежити, чи має дитина досить досвіду спілкування з малознайомими людьми у різних ситуаціях.

Також до початку шкільного навчання добре вирішити питання сепарації, відокремлення від батьків.

Пам’ятати, що будь-яка дитина адаптується до нового соціального середовища легко, якщо в неї адекватно сформована прив’язаність до батьків.

Чинники фізичної готовності до школи

І, нарешті, про фізичну готовність до школи. Парадоксально, скільки малечі не готові до школи саме фізично, тоді як навчання із 6 років запроваджувалося спочатку саме через акселерацію (пришвидшене дозрівання) дітей.

При оцінюванні фізичної готовності ми, передусім, дивимося на сформованість скелету. Приблизно в 7 років у фізичному розвитку дитини відбувається перехід на «новий рівень». Ми можемо спостерігати, що її руки стають пропорційно довшими щодо тулуба, з’являється талія, стають більш помітними колінні суглоби, активно йде заміна зубів.

Ці зміни сигналізують, що внутрішні органи доформовані й організм дитини готовий пустити енергію в мозок і витримати навчальні навантаження.

Що можуть зробити батьки:

Давати дитині адекватні фізичні навантаження: спортивна секція або багато рухливих ігор із батьками або дітьми.

Простежити, що всі навички самообслуговування сформовані.

Топ-12 ознак готовності дитини до школи

Дитина готова до школи, якщо:

Її багато що цікавить, вона ставить запитання.

Любить робити щось, може зайняти себе сама.

Їй цікаво пізнавати нове.

Вона робить висновки й умовиводи.

Вона просить читати їй книжки й уважно слухає їх.

Може спокійно почекати деякий час.

Може цілеспрямовано йти до своєї мети.

Дитину цікавить школа, вона хоче піти туди.

Дитина легко встановлює контакт і нормально спілкується з іншими людьми.

Грає в ігри за правилами, дотримується встановлених правил.

Досить фізично розвинена, спритна.

Має повністю сформовані навички самообслуговування.

Дитина не готова до школи, якщо:

Має серйозні логопедичні проблеми, які не розв’язали раніше (рекомендується консультація логопеда).

Дитина часто хворіє (шкільне навчання бажано починати ближче до 7 років).

Дитина завжди надає перевагу грі, навчальна діяльність її зовсім не приваблює.

Психічні процеси (пам'ять, увага, мислення, вольові якості) не сформовані досить, щоби дитина могла витримувати навчальне навантаження*.

Дитина має проблемну поведінку – агресивна, занадто тривожна, не дотримується правил поведінки тощо (рекомендується консультація психолога).

Будь-які хронічні захворювання, стреси (розлучення батьків, госпіталізації дитини, втрата близьких) у дошкільному віці – це привід подумати про початок шкільного навчання ближче до 7 років.

За допомогою фахівців і за підтримки батьків дитина впорається та після дошкільної підготовки буде готова сісти за парту, задоволена та зацікавлена у навчанні.

Тест 

"Чи готова дитина до школи ?

• Чи хоче Ваша дитина йти до школи?

• Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато

дізнається й навчатися буде цікаво?

•Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор) ? 

 •Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?

•Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?

•Чи може Ваша дитина розповісти на пам’ять кілька віршів? 

•Чи вміє вона відміняти іменники за числами?

•Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами? 

• Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?

•Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?

•Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?

•Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?

•Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

• Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?

•Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?

•Чи може вона узагальнюватипоняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?

•Чи любить Ваша дитинасамостійнопрацювати – малювати, збиратимозаїкутощо?

• Чиможе вона розуміти і точно виконуватисловесніінструкції?

Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту.

Отже, якщоїх:

15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви недарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати;

10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли "ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

9 і менше– почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і звернітьувагу на те, чого вона не вміє.

Результати можуть Вас розчарувати. Але пам’ятайте, що всі ми – учні у школі життя.

Роль батька у вихованні сина

Присутність в житті батька важлива для всіх дітей, незалежно від статі. Але для хлопчиків тато не тільки батько, а й друг, наставник, а також взірець для наслідування - ось чому роль батька у вихованні сина дуже важлива. 

Функції батька для хлопчика

Тато-батько

Тато, як і мама, піклується про дитину, оберігає його, любить і цінує. Мама потребує допомоги, тому тато може взяти на себе частину обов'язків по догляду за дитиною. Вінцілкомможепогодуватидитину, переодягнути, помінятипідгузник, вкластиспати. І часом тати справляються з цими завданнями навіть краще, ніж мами. Адже тато більш урівноважений та організований.

Тато-друг

Тато асоціюється у хлопчика з веселощами, активними іграми і пустощами. Мами в цьому плані більш акуратні і боязкі. А дитині, тим більше хлопчикові, потрібно випускати свою енергію на волю. Бігати, стрибати, лазити, пустувати. Так він вчиться координувати свої рухи, краще орієнтуватися в просторі, і просто щиро веселитися.

Тато - взірець для наслідування

Ще Зігмунд Фрейд стверджував, що хлопчики після трьох років починають ототожнювати себе з батьком. Копіювати його міміку, жести, поведінку. Переймаютьйогосвітогляд, ставлення до людей, ставлення до матері і самого себе. Саме тому психологи стверджують, що роль батька у вихованні сина особливо важлива. Хлопчикбере за основу свого батька і відштовхуєтьсявіднього, формуючись як особистість. 

Тато-наставник

Ця батьківська функція набуває чинності приблизно встаршому дошкільному віці. Авторитет батька в очах сина є значно вищим, ніж авторитет матері. Тому батькові в цей період, як ніколи раніше, необхідно взяти на себе відповідальність за виховання сина. Образно кажучи, батько повинен за руку вивести хлопчика в соціум. Навчити спілкуватися, досягати поставлених цілей, вирішувати конфлікти, будувати взаємини з друзями і з протилежною статтю.

Батьківська любов та ніжність

Багато чоловіків хотіли б бачити своїх синів розумними, сильними, сміливими. Для них це ідеал мужності. Але нерідко в гонитві за таким ідеалом батьки ігнорують або пригнічують важливі потреби своїх дітей. Хлопчикам не менше, ніж дівчатам, необхідна ласка і ніжна турбота. І чим вони менші, тим більше потреба в ніжності. Але тати бояться, що надмірна ласка зробити сина схожим на дівчинку. Ось вони і жертвують добрими і такими необхідними будь-яком у хлопчикові ніжними стосунками заради своїх і роль батька у вихованні сина

Присутність в житті батька важлива для всіх дітей, незалежно від статі. Але для хлопчиків тато не тільки батько, а й друг, наставник, а також взірець для наслідування - ось чому роль батька у вихованні сина дуже важлива.

Однак, як показують дослідження, та й простий життєвий досвід, найбільш мужні хлопчики виростають якраз у тих батьків, які не скупляться на ніжність до синів. І як це не парадоксально звучить, але хлопчик, який має досвід близьких відносин з батьком, який щиро висловлює йому свою любов, виростає повноцінним чоловіком.

П’ять причин читати дитині на ніч.

Укладаючи дітей спати, батьки мріють нарешті присвятити трохи часу собі. Однак не поспішайте йти, почитайте дітям на ніч. Американські вчені встановили цікавий факт: діти, яким читали на ніч 3–5 разів на тиждень, краще вчаться читати й рахувати у школі. Читаючи дітям на ніч, ви сприяєте їхній успішності в майбутньому. Крім того, читання на ніч має ще безліч переваг. Розглянемо деякі з них.

1. Читання на ніч зміцнює ваші стосунки з дітьми

Казка перед сном – чудовий привід провести час наодинці з дитиною. Ні інтернет, ні телевізор, ні домашні справи – ніщо вас не відволікає такі моменти. Чим старше стає дитина, тим важче знаходити час, який ви будете проводити разом. Тому читання на ніч – чудова нагода побути один з одним і тим самим зміцнити зв'язок з дитиною.

2. Читання на ніч збільшує словниковий запас дитини

Читання на ніч допомагає дитині розвивати мовленнєві навички. Дитина вчить нові слова й дізнається про способи вживання вже відомих їй слів. Розвиваючі мовлення, дитина стає розумніше та впевненіше в собі. Діти з великим словниковим запасом соціально розвинені, вони можуть легко спілкуватись як вдома, так і в школі, знаходити спільну мову з однолітками.

3. Читання на ніч розвиває в дітей моральні якості

Дитячі книги часто повчальні. Добро в них завжди перемагає зло, а чесний герой успішно проходить через усі випробування. Читаючи дитині на ніч, ви вчите її відрізняти хороше від поганого, піклуватися про тих, хто її оточує, бути доброю. Дитина краще пізнає та сприймає такі життєві уроки з цікавих і зрозумілий історій, а не з моралі батьків.

4. Читання на ніч розвиває уяву дитини

Подорожі у нові незвідані світи на сторінках книг розвивають уяву дитини. Сюжети книг оживають у дитячих іграх і малюнках. Коли ви читаєте дитині на ніч, вона зосереджується й уважно слухає описи, малюючи їх у своїй уяві. Багата уява – необхідна навичка для творчості. У майбутньому дитина може згідно її оцінити.

5. Читання на ніч – це весело

Дорослішаючи, ми забуваємо, якими веселими бувають дитячі книги. Читання дітям на ніч дає можливість відчути це знову. Протягом дня ваша голова забита різними «дорослими» думками, і читання дитині на ніч може стати веселим заняттям для вас обох. Крім того, читаючи дитині на ніч, ми й самі ненадовго повертаємось у дитинство, знову отримуючи задоволення від книг, які любили раніше.

Одна з найважливіших задач, які стоять перед батьками, - виховати дитину доброю людиною. Дитячі книги розвивають моральні якості, емоційну сферу та соціальні навички дитини. Для цього буде потрібно небагато – усього 5–10 хвилин перед сном.

Попросіть бібліотекаря порекомендувати вам книги для читання разом з дитиною. Запишіть дитину у бібліотеку й вибирайте книги разом з нею.

Вчимося долати агресію.

Маленькі забіяки становлять для дорослих справжню проблему. Що з ними вдіяти? Бити? Але де ж
 логіка? Агресією карати за агресію, подаючи приклад такої самої агресивної поведінки, що виражена навіть більшою мірою, зовсім неправильно. Читати нотації? Хто хоча б раз це спробував, знає,що це безрезультатно. Не звертати уваги на агресивні витівки малюка? Але ж йому й самому не просто переживати власну поведінку.

Агресія — це тільки верхівка айсберга, тобто процесів, що відбуваються в душі дитини. Щось змушує її говорити злі слова, битися і кусатися.

Щоб допомогти малюкові впоратися з агресією, потрібно навчити його виявляти свій гнів в іншій, прийнятнішій формі. Крім того, неправильно змушувати дитину приховувати свою агресію, лише пропонуючи «не битися», «не кричати», «не ламати». Адже іноді агресія є результатом занадто великої кількості заборон і надмірно вимогливого виховання з боку дорослих.

Вправа 1. Пригоди веселих примар.

Ця вправа допоможе агресивній дитині відкрито виявити свою агресію, але зробити це в регламентованому вигляді. Образи примар використані для того, щоб малюк мав можливість опинитися у ролі пустотливої примари, яка жартома дражнить і задирає оточуючих.

Домалюй обличчя цим кумедним маленьким примарам. Вони бешкетують і граються. Яка з примар подобається тобі найбільше? Чому? Зараз я засічу час, і цілих п'ять хвилин ти також можеш галасувати й пустувати так само, як ці маленькі примари.

Вправа 2. Зубато-рогато-колюче…

Вправа допоможе позбутися напруження, агресії, що накопичилася, дасть можливість дитині відкрито виявляти свої почуття. Для повноти ефекту можна малювати на великому аркуші паперу. Не забудьте дати малюкові набір кольорових олівців і вибрати зручне місце для малювання. Не можна критикувати малюнока, а також радити дитині, як малювати краще або правильно.

Запропонуйте малюкові намалювати надзвичайно страшну, злющу, зубату тварину. Щоб вона могла битися, кусатися, брикатися, щипатися. Нехай дитина малює так, як хоче, і стільки, скільки заманеться.Коли малюк завершить роботу, попросіть його розповісти вам, кого він намалював, який у тварини характер, вона нападає чи захищається.

Вправа 3. Поглянь з боку.

Ця вправа вимагає спільного з дорослим обговорення. Малюкові пропонують розглядати кілька ситуацій, у яких є прояв агресії. Не потрібно проводити жодних паралелей з дитячими вчинками. Завдання дорослого полягає лише в тому, щоб переконатися, що дитина правильно розуміє значення певної поведінки. 

Мета цієї гри: надати малюкові можливість побачити агресивну поведінку з боку і оцінити її.Якщо ви розумієте, що дитина ставиться до таких епізодів некритично, вважає, що агресивна поведінка правильна, ви можете висловити свою точку зору, водночас не нав’язуючи її дитині.

Запропонуйте малюкові розглянути малюнки й розповісти, що він на них бачить. Поставте запитання:

Що робить хлопчик?                                                                                                                                             Як ти вважаєш, навіщо він ламає дерево?                                                                                     Він чинить добре чи погано?                                                                                                           Що б ти йому порадив?                                                                                                                   Як би ти змінив цей малюнок?

Аналогічні питання ви можете поставити до кожного малюнка.

Вправа 4. Кішка добра, кішка зла.

Ця гра спрямована на усвідомлення своїх почуттів, уміння опановувати емоції та управляти своєю агресією.

Запропонуйте малюкові розглянути намальованих кішок. Зверніть увагу, що одна з них дуже добра й ласкава, а інша — зла, дряпається. Скажіть дитині: «Зараз я говоритиму слова «добра кішка» і «зла кішка», а ти по черзі зображувати меш то одну, то іншу». Після декількох перевтілень запитайте: «Чи складно тобі перетворюватися з доброї кішки на злу? А навпаки? Якою кішкою тобі більше подобається бути?»

Вправа 5. Веселий клоун.

Ця вправа допоможе завершити серію наведених вправ позитивним моментом, що запам'ятає малюк. Запропонуйте дитині розфарбувати веселого клоуна і його собаку, придумати клоунів ім'я, а собаці — кличку.

Лист дитини до батьків.

Шановні батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчить мене, будь ласка, як стати і бути людиною.

У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу Вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.

Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.

Мої почуття ще не дозрілі – прошу будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.

 Щоб розвиватись, мені потрібне Ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб на помилках можна було вчитися. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з Вашим очікуванням.

Я вчуся у Вас всього: слів, інтонації, голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до Вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв'язок між поколіннями. Навчить мене, будь ласка, кращого.

Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному в цьому безмежному світі.

Я хочу відчуватиВашулюбов, хочу, щоб Ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб Ваша любов не перетворилася на милиці, які заважають мені робити самостійні кроки.

Любі мої, я Вас дуже,люблю!                                                                           Покажіть мені, що Ви любите мене теж.

Діти в інтернеті: Як навчити безпеці у віртуальному світі, якщо вашій дитині від 5 до 7 років.

Так само як батьки не дозволяють дітям гуляти одним у незнайомих місцях, так само вони не повинні дозволяти їм працювати в інтернеті без догляду.

  У дошкільному віці найважливішою потребою дитини є спілкування, завдяки якому вона засвоює соціальний досвід. Стосунки з дорослими та однолітками формують особистість. Спілкування відіграє важливу роль у житті дитини,адже саме так вона набуває досвід співпраці, взаєморозуміння і формує повагу до інших людей. Потреба в зовнішніх враженнях сприяє розвитку пізнавальних здібностей та уяви. Діти цього віку намагаються виявляти самостійність і розширювати знання про оточуючий світ. Задаючи нескінченні питання, дитина, перш за все, хоче чути відповіді на них. Неуважне ставлення з боку дорослих може стати причиною появи впертості, неслухання і негативізму.

Тому якщо ви не хочете, щоб важливу інформацію дитина дізналася з неперевірених джерел (у тому числі, з інтернету), приділяйте більше уваги своїй дитині. Провідною діяльністю дошкільників є гра. Саме тому діти дуже люблять грати, зокрема, в комп’ютерні ігри. Незважаючи на користь ігор, особливо розвивальних та навчальних, слід пам’ятати, що частка розважальних ігор у житті дитини не повинна перевищювати, оскільки це може викликати нерівномірність розвитку, затримку формування готовності до навчання і навіть спричинити комп’ютерну залежність.

   У дошкільному віці дитина засвоює правила поведінки і вчиться оцінювати власні вчинки та дії оточуючих крізь призму моральних норм, що формуються у спілкуванні з дорослими. Саме цей період є найважливішим для навчання правилам поведінки і безпеки в мережі. При цьому слід пам’ятати, що, незважаючи на знання певних правил, діти можуть порушувати їх, тому необхідність батьківського контролю для дітей молодшого віку дуже висока.

Маленькі діти повинні виходити в інтернет лише під наглядом дорослих ще й тому, що їм потрібна допомога в навігації під час пошуку сайтів і при спілкуванні.

Для підвищення онлайн безпеки Вашої дитини:

• створіть список вибраного з адресами перевірених сайтів;

• навчіть дитину правилам конфіденційності і поведінки в мережі;

• роз’ясніть дитині те, для чого і як правильно створювати ніки. Придумайте разом з дитиною нік, у якому не міститься особиста інформація про неї, і безпечний пароль;

•розкажіть дитині, що в мережі люди можуть видавати себе за кого завгодно, тому слід ставитися обережно до нових віртуальних знайомих і вжодному разі не повідомляти їм будь-яку особисту інформацію;

• використовуйте пошукові сервіси, призначені спеціально для дітей;

• створіть спеціальне робоче середовище для дитини з обмеженим списком дозволених сайтів;

• використовуйте спеціальне сучасне програмне забезпечення для контролю ресурсів, що відвідує ваша дитина;

• користуйтесь програмами батьківського контролю;

• користуйтесь інформаційними фільтрами;

• використовуйте засоби блокування небажаного контенту;

• застосовуйте функції блокування вікон, що вспливають;

• виключіть можливість використання дитиною служб миттєвого обміну повідомленнями, електронної пошти та чатів;

• не дозволяйте дитині користуватися голосовими службами для взаємодії з товаришами по мережевим іграм;

• навчайте дитину відрізняти правду від брехні;

• проявляйте зацікавленість до віртуального життя дитини і не ігнорируйте запитання, що вона ставить. якщо не знаєте відповідей на якісь запитання, можете спільно пошукати їх в інтернеті;

• хваліть дитину, якщо вона чинить правильно, і спокійно роз’яснюйте, що потрібно робити і як себе вести, якщо вона помиляється.

• довірливі стосунки дозволять вам вжити своєчасних заходів у випадку виникнення ситуації, що загрожує безпеці вашої дитини.

Про що може розповісти дитячий малюнок?!

Значна частина батьків на індивідуальних консультаціях прямо чи опосередковано торкається питання, що пов`язане із розумінням дитячого малюнка. Спробуємо розібратися в головних психологічних тонкощах юних художників.
Колір виступає одним з головних виражальних засобів у дитячому малюнку. Перш, ніж братися за діагностичне розшифровування зображення, варто враховувати його загальне враження за наступними ознаками:

Значення кольору.
Про емоційний стан свідчить використання дитиною різних тонів. Малюк, який обирає жовтий колір, налаштований на величезні життєві перемоги. Жовтий вказує на позитивні емоції, безпосередність, допитливість. Психологи вважають даний колір одним із оптимальних дитячих виборів, який свідчить про сприятливу соціальну атмосферу, що оточує дошкільника. Часте зустрічання рожевого кольору в дитячому малюнку пов`язане із проявом м`якості, ніжності, жіночності, слабкості, емоційності. Вибір помаранчевого притаманний природженим оптимістам та життєлюбам. Такі діти відкриті, веселі й говіркі. Любителі червоного дуже експресивні, мають розвинену силу волі, відзначаються підвищеною активністю. Вибір у малюнку цього кольору вказує на незалежний характер, лідерство, прагнення до популярності і похвали. Такі діти дуже енергійні, рухливі, цілеспрямовані. Вибір дитиною синіх відтінків відображає умиротворений характер. Як правило, вони рідко вередують, люблять споглядати і захоплюються спокійними видами діяльності. Часте використання синього та блакитного свідчить про зосередженість дитини на внутрішніх проблемах, потребу у спокої, рівновазі, самоаналізі. Зелений в малюнку дошкільника свідчить про незалежність, наполегливість, впертість. Якщо дитина любить салатовий відтінок, це говорить про спокій та оптимізм.  Вибір темно – зеленого кольору, в свою чергу, може свідчити про замкненість дитини, відчуття своєї незрозумілості тому соціальному середовищу, до якого вони належать. Діти, які часто віддають перевагу фіолетовому кольору, мають здатність до підвищеного фантазування, добре розвинені інтуїтивні відчуття. Дошкільники відзначаються багатим внутрішнім світом, артистизмом, дуже чутливі. Насичений фіолетовий колір, яким зафарбовані досить великі ділянки малюнка, може свідчити про напругу, яку відчуває дитина. Обранння дитиною коричневого свідчить про її спокій, стриманість, хоча інколи надмірне його використання вказує на присутність негативних емоцій. Діти, які часто обирають цей колір, зазвичай, є повільними та фізично слабкими. Часте використання чорного кольору, жирне, штрихування, що продавлює папір, закреслення, сигналізує про підвищену тривожність дитини, пригніченість, емоційний дискомфорт. Надмірність сірого в малюнку є ознакою байдужості, відстороненості дошкільника, бажання втікти, не помічати того, що турбує. Найчастіше «сірі» діти дуже тихі, несміливі, замкнуті.
Дорослому завжди варто враховувати достатню наявність кольорового вибору перед дитиною в момент діагностики та індивідуальне інтелектуальне сприйняття кожної окремо взятої особистості.

Натиск на олівець.
Слабкий, невпевнений натиск, лінії, які часто перериваються, свідчать про боязкість, невпевненість дитини, швидку психічну виснаженість. Якщо дошкільник часто витирає те, що намалював, це є ознакою тривожності. Жирні контури зображень, які сильно продавлюють папір, можуть бути свідченням емоційної напруженості, імпульсивності. Якщо в малюнку зустрічаються дірки від олівця - це ознака можливої конфліктності, агресивності або гіперактивності.

Розмір малюнка та місце розташування найважливіших деталей.
Маленький малюнок в кутку аркуша свідчить про низьку самооцінку, депресію. Великий – тривожність, стресовий стан, імпульсивність, гіперактивність. Зображення у верхній частині аркуша – висока самооцінка, дрібний розмір в поєднанні з розташуванням «внизу» - ознака емоційного неблагополуччя діагностованого.

Деталізація зображень та темп виконання завдання.
Якщо подробиць багато - у дитини, швидше за все, живе уява, творча спрямованість (хоча, не виключенням, є прояв демонстративності). Надмірна деталізація свідчить про тривожність, фригідність, перфекціонізм дошкільника. Якщо дитина працює повільно, але старанно, це говорить про особливості її темпераменту, а от повільне і мляве, без інтересу малювання - ознака пасивності, виснаженості нервової системи або депресивного стану.

                                                                                                                                                                                        Агресивність: її прояви в житті дитини.

Агресивна поведінка- одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший та найефективніший спосіб досягнення мети.

Агресія- взагалом нормальна для дітей реакція, і проявляється  агресивність у різних формах.

Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в людини негативні емоції.

Формами не вербальної агресії є фізична і не фізична. Агресія фізична – це безсуперечне спричинення болю іншим людям, має два варіанти. Перший – це псування оточуючих предметів, а другий – це спричинення болю за допомогою фізичного нападу ( різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, удари різними предметами тощо).                                                                                                               Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав. На іншого, як правило,того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.

Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії, по відношенню до дорослого її покарають.                                                                               Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.

Основна риса агресивних дітей – надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.

Одним з чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є телебачення. Воно має серйозний вплив на формування агресивної поведінки. Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени і образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо зрозуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей.

Вплив сім’ї на виникнення агресії у дітей.                                                                       Атмосфера, що панує в домі,має величезний вплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера в дома наповнена дружелюбністю, взаємною любов’ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім’ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повного сварок і скандалів, через деякий час і сама починає проявляти агресивну поведінку. Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім’ї у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює  формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.                                                                                                                                            На агресію впливають і сурові форми покарання за неправильну поведінку. Сурове виховання зовсім не зменшує кількість агресивних вчинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх в певних ситуаціях проявити войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.                                                                                                                     Коли батьки відштовхують своїх малюків, це є теж важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді агресії.

Причини виникнення агресивної поведінки слід шукати у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред’являються до дітей, а також варто враховувати і природжені схильності до насильства.