На порозі школа. Співпраця з батьками.

   Директор ЗДО №13

Н.М.Крицун

Питання підготовки дітей до школи завжди було пріоритетним у дошкільній освіти. Ще більше значення воно набуло з внесенням змін до Закону України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 № 2628-ІІІ, а саме із запровадженням обов’язкової дошкільної освіти дітей п’ятирічного віку. І якщо педагоги ЗДО відреагували на ці зміни адекватно, адже вони й до цього готували дітей до шкільного навчання, то багатьох батьків охопила паніка. Перед ними постала низка запитань: як і де мають здобувати освіту їхні діти, якими знаннями вони мають володіти, які документи повинні засвідчувати здобуття дошкільної освіти тощо.

Намагаючись належно підготувати дитину до школи, батьки не лише висувають до ЗДО безпідставні вимоги щодо підготовки дитини - шестирічки до навчання у школі на рівні учня-першокласника, що вміє писати, читати, рахувати, а й вдаються до пошуку підготовчих курсів, різноманітних гуртків.

Однак ,потрібно розуміти, що розумове перенавантаження може негативно позначатися на фізичному та психічному здоров’ї дітей шестирічного віку. Адже під час організованих занять діти переважно сидять за столами, рухаються мало, унаслідок чого перевтомлюються, стають знервованими, нерідко в них з’являються прояви таких захворювань, як сколіоз, невроз, а також знижується загальна опірність організму до різних захворювань. З огляду на це батькам слід усвідомити, що провідна роль у підготовці до школи належить загальному фізичному розвитку, зміцненню здоров’я дітей. Бо лише фізично й психічно здорова дитина здатна успішно, без напруження навчатися.

У питаннях підготовки дітей до навчання в школі педагоги повинні паралельно приділяти увагу підготовці батьків до адекватного сприймання завдань підготовки їхньої дитини до шкільного навчання. Розглянемо окремі форми роботи з батьками, які є найефективнішими.

Тематична книжка «Готуємося до школи». Називається вона так, бо й справді, дорослі, не готують дітей до школи, а готуються разом з ними. Книжка містить таблицю, у якій порівнюється програма розвитку дітей старшої вікової групи ЗДО з програмою розвитку та навчання першокласників. В ній чітко окреслюється, що в першому класі діти починають вивчати літери й роблять перші спроби читання, обчислюють математичні приклади, розв’язують задачі в межах першого десятка. Тоді чи варто витрачати час на формування тих навичок, які мають бути сформовані в дітей під час навчання у першому класі? І на що варто звертати увагу в процесі підготовки дітей до школи? Відповіді для себе батьки можуть знайти в книжці «Готуємося до школи».Тут містяться перелік навичок, які мають опанувати дошкільники на момент вступу до школи, надано рекомендації батькам, як ці навички формувати в родині, у які розвивальні ігри грати з дітьми та як виготовити ці ігри разом з ними вдома. Порада батькам: частково замінювати відвідування дітьми численних гуртків з високим розумовим навантаженням на гуртки  фізичного виховання, які саме гуртки і з якого віку доцільно відвідувати дошкільникам. У книжці можна навести також умови зарахування дітей до загальноосвітньої школи відповідно до наказів Міністерства освіти і науки України.

Книжка «Готуємося до школи» є об’ємною. А от «Експрес-довідничок», який займає лише один стандартний аркуш паперу, батьки можуть легко перечитати, поки дитина вечеряє в дитячому садку. Тематика «Експрес-довідничків» досить різноманітна. Як правило, тезисно, стисло й конкретно надаються в них рекомендації з певного питання, скажімо:

як прилучити дитину до книжки;

як заохотити до пізнавальної активності;

як розвивати пам'ять;

на яких сайтах в інтернеті слід шукати розвивальні ігри для дошкільників тощо.

Консультаційні зустрічі з батьками майбутніх першокласників проводяться один раз на місяць у заздалегідь визначений день. Під час цих зустрічей намагатися формувати в батьків уявлення про те, що пізнавальний розвиток дитини – це не лише надання їй певних готових знань, а спонукання  до пізнання навколишнього світу через спостереження, екскурсії, бесіди, дослідницько-пошукову діяльність. Часто чуємо від батьків, що вони не мають часу приділяти дітям достатньої уваги. У відповідь на це треба переконати батьків, пізнавальну діяльність можна активізувати навіть під час походу  дітьми до магазину, перебуваючи  на кухні, доглядаючи разом за квітами та домашніми тваринами тощо.

Особливо важливе значення для пізнавального розвитку дітей мають вихідні, проведені разом з батьками. Для змістовної організації дозвілля під час вихідних приготувати для батьків тематичні папки «Маршрути вихідного дня», у яких не просто презентуються цікаві місця нашого міста, а  й надати рекомендації щодо того, як відвідування певного місця використати для формування в дитини нових знань, активізації пізнавальної діяльності. До того ж спільно проведені вихідні зміцнюють родину, сприяють усталенню певних сімейних традицій.

Інколи можна запропонувати батькам відвідати такі місця міста, про які вони досі не знали.

Можна багато розповідати батькам про роботу, яку проводять вихователі разом з дітьми, однак ліпше презентувати цю роботу через спільну діяльність дітей, батьків та педагогів. Цікавим є проведення Дня дитячої творчості. До цього заходу треба готуватися заздалегідь: діти разом з вихователями та батьками виготовляють різноманітні творчі вироби, із яких оформляється різнобарвна цікава виставка. Старших дошкільників можна залучати до участі в постановці міні-опери.

Надзвичайно цікавою може бути спільна художньо-креативна діяльність дітей та батьків. Наприклад: в групі діти разом з батьками виготовити весняну квітучу гулку, яку потім прикрасити музичну залу; розмалювати глечики, яким знайдеться місце в національному куточку. Результати спільної праці показують, наскільки потрібні й ефективні такі форми роботи з батьками.

Дієвою формою роботи з батьками є проведення підсумкових занять за участю батьків. Заняття-гра триває близько 20 хв.. Вихователі добирають дидактичні матеріли: картинки, схеми, різноманітні завдання, щоб діти мали змогу якомога повніше виявити свої знання, вміння й навички.

Під час підсумкових занять батьків розсаджують так, щоб вони могли спостерігати за всіма дітьми, що дає змогу побачити роботу своєї дитини на фоні роботи інших. Аби батьки не просто спостерігають, а й мають змогу активно долучатися до роботи дітей, вихователі, готуючись до заняття, повинні дібрати спеціально для батьків цікаві завдання, переважно на розвиток логіки. Підсумкові заняття за участю батьків проводяться на початку, всередині і наприкінці навчального року, аби батьки мали змогу побачити результати спільної роботи з педагогами.

В ході такої роботи батьки усвідомлюють, що підготовка до шкільного навчання – це не лише клопіт педагогів чи настанови родини, а спільна діяльність дітей, педагогів та батьків. Що більше часу батьки проводитимуть з дітьми (і не лише вдома), що активніше співпрацюватимуть з педагогами в питаннях підготовки дітей до школи, то легшим буде навчання у школі.

Етична компетентність педагога.

Директор ЗДО №13

Н.М.Крицун

Педагогічна діяльність – це постійне перебування в ситуаціях морального виробу, що зобов’язує педагога застосовувати чіткі критерії в їх пізнанні, оцінюванні та використанні адекватних моделей поведінки. Серед ключових компетентностей, якими повинен володіти педагог – етична, яка має пріоритетне значення. Вона  є показником і одночасно результатом професійної та особистісної готовності до роботи в начальному закладі, адже виконання будь-кого педагогічного завдання має моральний зміст. Дедалі більшого значення набувають такі педагогічні принципи, як повага до особистості дитини та ї права на самовизначення, готовність педагога до етично адекватної поведінки в різних ситуаціях, що потребують морального виробу.

Етична компетентність – складне багатофункціональне та індивідуально-психологічне утворення на основі інтеграції професійних теоретичних знань, ціннісних орієнтацій і практичних умінь педагога у сфері етики, а також особистісних якостей, емоційно-ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, що сукупно забезпечують вибір педагогом свідомої етичної поведінки, яка віддзеркалює нормативно-етичні професійні засади й гуманістичну спрямованість його педагогічної дії.

Не сформованість етичної компетенції педагога призводить до етико-педагогічних помилок у педагогічній діяльності, що негативно позначається взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу.

Прикладом етичної компетентності можуть бути такі здатності педагога:

Усвідомлення гуманістичних цінностей, інваріантного характеру норм, принципів педагогічної етики.

Розуміння морального змісту педагогічної професії.

Необхідність розвитку культурних потреб та інтересів.

Здійснення етичної рефлексії власних вчинків.

Виявлення сутності моральних колізій у різних педагогічних ситуаціях, прогнозування результатів власних дій.

Уміння вирішувати конфлікти, розуміти почуття та потреби вихованців.

Реалізація в професійній поведінці стратегій й тактики етичного адекватного спілкування з учасниками освітнього процесу.

Етична компетенція виявляється в принципах життя та професійній діяльності, психічних станах, діях, вчинках і якостях педагога, забезпечує вибір ним свідомої етичної поведінки згідно з професійно-педагогічними нормами; виявляється в умінні керувати власними почуттями, не втрачати самовладання, емоційну врівноваженість, чуйному ставленні до оточення.

Варто акцентувати увагу на існуванні такого феномену, як «подвійний етичний стандарт». Прикладом цього є дотримання педагогами високих стандартів поведінки у формальній         обстановці, наприклад на роботі, і значно нижчих – у неформальній. На жаль, не всі педагоги завжди враховують норми етичного кодексу, що так само знижує результативність їхньої педагогічної діяльності та може стати причиною виникнення цього явища.

Опитування засвідчило, що в неформальних обставинах педагоги менше дотримуються етичних стандартів у спілкуванні, ніж на роботі з низки причин.

Результати опитування педагогів

Бажання бути собою – 68%.

Можливість розслабитися – 41%

Відсутність контролю – 14%.

Як бачимо, дотримання етичних норм в інших сферах життя педагога не є стабільним, тому нашим завданням є формування вміння дотримувати етичних принципів і поза межами роботи.

Також з’ясовано, що не всі педагоги ознайомлені зі змістом етичного кодексу педагога, його положення, термінами, зобов’язаннями.

Є проект етичного кодексу сучасного педагога. Його аналіз дав змогу зробити таке узагальнення: у кодексі етики педагогічних працівників мають бути основні етичні вимоги, зокрема:

Професійне призначення. Громадянська позиція.

Неупередженість. Тактовність.

Дисциплінованість. Чесність. Політична нейтральність.

ОСНОВИ ЕТИЧНОГО КОДЕКСУ ВИХОВАТЕЛЯ ЗДО

Педагог, забезпечуючи розвиток дітей, є професіоналом, він існує для них, а не вони для нього.

Довіру до себе вихователь завойовує компетентністю, щирим словом, умінням вислухати.

Педагог прагне бути елегантним і красивим, він «заряджає» дітей бадьорістю, оптимізмом і усмішкою.

Працюючи з однією дитиною, вихователь не забуває про інших; взаємодіючі з усіма дошкільниками, він піклується про кожного.

Пе6дагог ніколи не відгукується погано про людей та їхні цінності. Його спілкування з дітьми, батьками й колегами відбувається на основі доброзичливості.

Вихователь – помічник і порадник.

Педагог цікавиться життям своїх підопічних, ділить із ними радості, розчарування, прагнення, успіхи та невдачі.

Вихователь встановлює з кожною дитиною особисті й довірливі відносини, викликає до себе довіру і щирість дитини.

Педагог на занятті заохочує дітей до висловлювання власної думки та обстоювання власної позиції, постановки запитань; він із розумінням ставиться до думок своїх вихованців, навчає їх етичному спілкуванню між собою.

Вихователь проявляє своє етичне ставлення до можливостей дитини, насамперед у ситуаціях невдач і розчарувань.

Дотримання етичних стандартів педагогом у взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу можна зобразити так.

Педагог взаємодіє з 4 категоріями: дошкільниками, їхніми батьками, колегами, адміністрацією. Варто додати й інші соціальні контакти, що відбуваються поза професійною діяльністю й регулюють життєдіяльність педагога як особистості загалом.

Розглянемо специфіку педагогічних відносин.

«Вихователь – дошкільники»

Ставлення педагога до вихованця має бути не тільки діловим, офіційним, а й  особистісним. Особистий, людський рівень відносин виявляється у ставленні до дитини як індивідуально-неповторної особистості. За такого підходу педагог фігурує не тільки як виконавець професійної функції, а й як індивідуально-неповторна особистість, яка мислить, відчуває, переживає (співпереживає), радіє і страждає тощо.

«Вихователь – батьки»

У процесі виховання всебічно розвиненої особистості необхідність співпраці педагога з батьками є вагомим педагогічним чинником, який впливає на формування моральних норм поведінки дитини. Дошкільний досвід дитини різний, тому моральні відносини між педагогом і батьками повинні будуватися з метою коригування відхилень моральних норм дитини. У такому поєднанні тільки порозуміння, взаємна турбота здатна коригувати моральність.

Різний рівень компетентності в освітньому процесі перешкоджає встановленню відносин.  Тут визначальним має бути моральна свідомість і моральна відповідальність вихователя перед батьками за результати навчання і виховання їхньої дитини. Сім’я повинна бути важливим джерелом формування моральності дитини. Під час взаємодії «вихователь – батьки дітей» виявляється оптимальний варіант формування моральних норм і відповідної поведінки.

«Вихователь – педагогічний колектив»

Відносини між педагогами регулюються загальнолюдськими моральними нормами, правилами й спеціальними нормативами. Парадоксально, але між людьми, обов’язком яких є виховання дітей, часто виникають непорозуміння, суперечності, конфлікти. Атмосфера доброзичливості в педагогічному вирішенню освітніх проблем; недоброзичливості – напруженню, суперечності, конфліктам, які відволікають увагу від освітнього процесу на врегулювання відносин із колегами. Причиною суперечностей у педагогічному колективі є наявність у його складі людей різних за фахом, віком, статтю, світоглядом, темпераментом, характерами, смаками й уподобаннями.

Конструктивна, здорова атмосфера в педагогічному колективі забезпечується на таких засадах:

злагодженість і згуртованість педагогічного колективу. Спільні узгоджені дії педагогів є запорукоюефективного досягнення колективом професійних цілей. Однак колектив утворюють люди різні за фахом, віком, світоглядними позиціями, рівнем освіти, загальної культури тощо. Часто деякі педагоги ставлять надмірно високі претензії, виявляють підвищений гонор, фанатичну налаштованість, що не сприяє реалізації принципу злагодженості й згуртованості педагогічного колективу;

атмосфера терпимості в педагогічному колективі. Педагоги можуть мати різні політичні погляди, належати до різних релігійних вірувань тощо. Це зобов’язує терпляче ставитися до різних темпераментів і характерів, їх недоліків, необхідності сприймати їх такими, якими вони є, цінувати їх індивідуальність, неповторність;

атмосфера доброзичливості, чуйності, тактовності. Цей принцип сприяє гармонізації відносин у колективі, що виявляється в ефективності його діяльності, створенні атмосфери, в якій педагог має змогу максимально проявити себе як професіонал і особистість.

Високий моральний рівень та інтелект людей із різним віком і досвідом, спеціальностями і педагогічними поглядами, об’єднаних загальним педагогічним завданням спроможний функціонувати для виконання єдиної мети – виховання всебічно розвиненої особистості.

«Вихователь – адміністрація»

Специфіка моральних відносин у системі «педагог – адміністрація» зумовлена суперечностями та конфліктами, що виникають між сторонами. Основою цих суперечностей є насамперед нерівність сторін. Керівник дає розпорядження, оцінює роботу педагога, заохочує чи карає, а педагог зобов’язаний виконувати його накази. Від цього часто залежать становище та авторитет педагога в закладі й поза його межами.

Відносини в системі «керівник – педагог» мають вибудовуватися відповідн6о до принципів демократизму керівництва, гуманізму й толерантності, а також на засадах доброзичливості, привітності, ввічливості, коректності, вимогливості, об’єктивності, справедливості, критичності та самокритичності. Керівник має використовувати власні права й становище для ефективного виконання педагогічним колективом обов’язків, бути вимогливим до себе й кожного педагога, враховуючи його позитивні якості, недоліки, постійно розвивати свої професійні та моральні якості, встановлювати з педагогами відносини, які б максимально сприяли поліпшенню взаєморозуміння. Він повинен зважати на думку педагогів, бути уважним до кожного, відповідально ставитися до результатів їхньої праці, постійно радитися з педагогами і колективом під час вирішення актуальних проблем діяльності колективу.

У системі відносин «педагог – керівник» етика рекомендує педагогу бути дисциплінованим та ініціативним, підкорятися вмотивованим вимогам керівника, дотримувати субординації, бути ввічливим, розуміти відповідальність керівника за колектив, виявляти сміливість і твердість під час обстоювання власної думки, непримиренно ставитися до проявів догідництва, підлесливості, підлабузництва, сліпої покірності й байдужості до неправильних дій керівника.

Етична компетентність у взаємодії з перерахованими категоріями допоможе педагогові зорієнтуватися в ситуації морального вибору в різних життєвих питаннях незалежно ід часового чинника: на роботі чи поза нею.

Підсумовуючи, варто наголосити, що вдосконалення етичної компетентності є процесом неперервним і постійним, а етичні засади у відносинах між людьми є основою збереження й прогресу демократичного суспільства, основою всебічного розвитку людини.

ПРОБЛЕМА, ЩО АКТУАЛЬНА ЗАВЖДИ

“Щодня багато дітей в усьому світі перебувають у небезпеці, яка перешкоджає їхньому зростанню і розвитку. Вони терплять незчисленні страждання, стаючи жертвами війни і насильства... агресії, іноземної окупації та анексії; стаючи біженцями і переміщеними дітьми, вимушеними залишати свій дім і сімейне вогнище; стаючи інвалідами і жертвами недобросовісності... Щодня мільйони дітей потерпають... від деградації навколишнього середовища” — з цих тез починається “Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей”, прийнята на Всесвітній зустрічі ООН 30 вересня 1990 року. Необхідність розв’язання цих  проблем постала перед світовими політичними лідерами в далеких 90‑х роках ХХ ст., а у ХХІ ст. її з усією гостротою усвідомила й Україна. Цивілізоване суспільство має створювати світ, у якому кожна дитина відчуватиме піклування й турботу — ЗАХИСТ; світ, у якому її думку поважатимуть, де не буде місця насильству, травмам, хворобам
Як показує невтішна статистика, наведена Наталією Дубровою, завідувачем сектору з охорони праці та безпеки життєдіяльності ДНУ “Інститут модернізації змісту освіти” МОНУ, за останні роки кількість випадків травмування серед дитячого населення України зросла. При цьому в структурі дитячого травматизму перше місце стійко посідає вуличний травматизм — 47,2 % випадків від загальної кількості травм серед дітей, на другому місці побутовий — 36,3 %, на третьому — спортивні травми, які складають 9,8 %.

Діти потерпають від нещасних випадків як на дорозі, так і в дорозі; від насильства в сім’ї й булінгу за її межами; від травмування під час пожеж, спричинених не так грою дітей із сірниками, як неправильним поводженням дорослих з газовими установками, тощо.

Дорослі організовують бесіди, ігри, екскурсії, змагання, свята, декади, тижні, дні, хвилинки безпеки, залучають до цієї роботи батьків, громадськість, спеціальні служби, постійно поглиблюють знання малят про навколишнє середовище, використовуючи різні засоби, оцінюють рівень сформованості предметно‑практичної, здоров’язбережувальної та інших компетентностей дитини старшого дошкільного віку.

Складова з дотримання безпеки життєдіяльності передбачена в змісті всіх освітніх ліній Базового компонента дошкільної освіти. Результатом освітньої роботи з дітьми мають юути не тільки знання та розуміння, а й уміння, усвідомлення, здатність, дотримання, застосування, оцінювання, прояв ставлення.

На жаль, поки що спостерігається тенденція переваження знаннєвого (розказали, спитали, знає – заспокоїлись), а не компетентнісного (динамічного поєднання знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, особистісних якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися) підходу до організації освітнього процесу.

Тому, спостерігаємо певну суперечність -  між володінням необхідними знаннями про правила безпеки (в поводженні з небезпечними предметами, у природі, під час спілкування з незнайомцями) і нездатністю застосовувати ці знання на практиці (можливо, під впливом стресу, паніки, розгубленості).

Поділяємо думку академіка Алли Богуш, що найдієвішими засобами захисту дітей від будь-якої небезпеки є наші увага, турбота і допомога.

Шановні дорослі, безпека дитини в навколишньому середовищі (соціальному, предметному, природному) залежить від нашої компетентності та розуміння того, що знання – це ще не вміння, а вміння – ще не бажання, а бажання – ще не потреба.

Вважаємо можливим і доречним постійно надавати родинам поради, консультації, настанови, підказки щодо важливості власного прикладу в навчанні й вправлянні дітей у безпечній поведінці за будь-якої нагоди.

Так, неприпустимо говорити малюкові, що на червоне світло світлофора переходити дорогу не можна, і водночас, тягнучи його за собою, коли поспішаєте, перебігати її саме тоді, коли горить червоне; неприпустимо говорити дитині, що вживати газовані напої шкідливо, і при цьому дозволяти «зробити один ковток» та ін.

Несподіваність у діях дорослих стирає у свідомості дитини межу між дозволеним і недозволеним, безпечним і небезпечним.

Як результат – втрачається час і можливість усвідомлення нею цінності свого здоров’я як основного життєвого ресурсу.

 «Педагоги і батьки - творчий тандем».

Директор ЗДО №13

Н.М.Крицун

Дитячий садок  - ціла епоха в житті малюка, великий новий етап, до якого важливо підготуватися як дитині, так і батькам. Прийшовши в дитячий садок, першими знайомляться з вихователями саме батьки, оцінюють їх характер і прагнення працювати з дітьми, адже запорука успішного відвідування дитиною дитсадка - налагоджений контакт батьків і вихователів, вміння і бажання співпрацювати.

На жаль, не всі батьки відгукуються на прагнення вихователів до співпраці, проявляють інтерес до об'єднання зусиль по вихованню своєї дитини. Багато хто помилково розглядають заклад дошкільної освіти  як місце, де тільки доглядають за дитиною або як плацдарм для старту в школу. Безперечно, батькам необхідно знати, як поводиться дитина в групі, грає з іншими дітьми, легко сходиться з однолітками, вміє виконувати елементарні вимоги? У більшості випадків педагоги завжди готові поділитися з батьками такою інформацією. Тільки самим батькам це не завжди цікаво. А шкода. Адже найбільш успішне остаточне формування особистості з допомогою садка буде тільки тоді, коли і в групі, і в родині вимоги будуть ОДНАКОВІ. Скажімо, якщо вихователька привчає дітей прибирати за собою, а мама каже дитині вдома "Залиш, потім я приберу" - дитина і в саду буде вести себе так само, посилаючись на те, що йому так дозволила мама. Якщо в групі прийнято акуратне поведінка за їжею, а вдома дитині дозволяється їсти мало не руками, в такому випадку конфлікти з педагогом і товаришами по групі дитині забезпечені. Потім незабаром розпочнеться "я в садок не хочу", капризи і так далі. Саме тому , педагоги сьогодні цілеспрямовано шукають шляхи вирішення проблеми взаємодії між батьками та вихователем.

Сучасні батьки освічені, володіють широким доступом до науково-популярної інформації з області педагогіки та психології. Однак високий рівень загальної культури, ерудованість та інформованість батьків не є гарантією достатнього рівня їх педагогічної культури. Батьки відчувають труднощі у вихованні дітей, виборі оптимальних виховних методів і прийомів, у застосуванні почерпнутої з Інтернету і науково-популярної літератури інформації безпосередньо на практиці. Вони потребують конкретної адресної допомоги з питань виховання дітей. У цьому випадку саме педагоги дошкільних закладів здатні прийти на допомогу батькам.
В основі нової концепції взаємодії сім'ї та дошкільного закладу лежить ідея про те, що за виховання дітей несуть відповідальність батьки, а всі інші соціальні інститути покликані допомогти, підтримати, направити, доповнити їх виховну діяльність. Відходить у минуле офіційно здійснювана в нашій країні політика перетворення виховання з родинного у суспільне.
Визнання пріоритету сімейного виховання вимагає нових відносин сім'ї і закладу дошкільної освіти . Новизна цих відносин визначається поняттями "співробітництво" і "взаємодія".

Співробітництво - це спілкування "на рівних", де нікому не належить привілей вказувати, контролювати, оцінювати.

Взаємодія являє собою спосіб організації спільної діяльності, яка здійснюється за допомогою спілкування.

Головний момент у контексті "сім'я - дошкільна установа" - особиста взаємодія педагога і батьків з приводу труднощів і радощів, успіхів і невдач, сумнівів і роздумів в процесі виховання конкретної дитини в цій родині. Неоціненна допомога один одному в розумінні дитини, у вирішенні індивідуальних проблем, оптимізації його розвитку.
Перейти до нових форм відносин батьків і педагогів неможливо в рамках закритого дитячого садка: він повинен стати відкритою системою. Результати зарубіжних і вітчизняних досліджень дозволяють охарактеризувати, з чого складається відкритість закладу, що включає "відкритість всередину" і "відкритість назовні".

Додати  до дошкільного закладу "відкритість всередину" означає зробити педагогічний процес більш вільним, гнучким, диференційованим, гуманізувати стосунки між дітьми, педагогами, батьками. Створити такі умови, щоб у всіх учасників освітнього  процесу (діти, педагоги, батьки) виникала особиста готовність відкрити самого себе в якійсь діяльності, заході, розповісти про свої радощі, тривоги, успіхи і невдачі і т. д.
Приклад відкритості демонструє педагог. Педагог може продемонструвати свою відкритість дітям, розповівши їм про щось своє - цікавому, побачене і пережите в святкові дні, ініціюючи тим самим у дітей бажання брати участь у бесіді. Спілкуючись з батьками, педагог не приховує, коли в чомусь сумнівається, він просить поради, допомоги, всіляко підкреслюючи повагу до досвіду, знань, особистості співрозмовника. Разом з тим педагогічний такт, найважливіша професійна якість, не дозволить педагогу опуститися до панібратства, фамільярності.

Особистої готовністю відкрити самого себе педагог "заражає" дітей, батьків. Своїм прикладом він викликає батьків на довірче спілкування, і вони діляться своїми тривогами, проблемами, просять допомоги і пропонують свої послуги, вільно висловлюють свої претензії і т. д.
"Відкритість дитячого садка всередину" - це залучення батьків в освітній процес дитячого садка. Батьки, члени сім'ї можуть значно урізноманітнити життя дітей у дошкільному закладі, ввести свій внесок у освітню роботу. Це може бути епізодичне захід, яке під силу кожній родині. Одні батьки з задоволенням організують екскурсію, "похід" у найближчий ліс, на річку, інші допоможуть в оснащенні педагогічного процесу, треті - чогось навчать дітей. Деякі батьки і інші члени сім'ї включаються в проводиться систематично освітню, оздоровчу роботу з дітьми. Наприклад, ведуть гуртки, студії, навчають малят деяких ремесел, рукоділлю, займаються театралізованою діяльністю і т. д. Таким чином, від участі батьків у роботі дошкільного закладу виграють всі суб'єкти педагогічного процесу. Перш за все - діти. І не тільки тому, що вони дізнаються щось нове. Важливіше інше - вони навчаються з повагою, любов'ю та вдячністю дивитися на своїх тат, мам, бабусь, дідусів, які, виявляється, так багато знають, так цікаво розповідають, у яких такі золоті руки. Педагоги, в свою чергу, мають можливість краще дізнатися сім'ї, зрозуміти сильні і слабкі сторони домашнього виховання, визначити характер і міру своєї допомоги, а іноді просто повчитися.
Таким чином, можна говорити про реальний доповнення сімейного та суспільного виховання.

Щоб дитячий садок став реальної, а не декларованої відкритою системою, батьки і педагоги повинні будувати свої відносини на психології довіри. Батьки повинні бути впевнені в доброму ставленні педагога до дитини. Тому педагогу необхідно виробляти у себе "добрий погляд" на дитину: бачити в його розвитку, особистості, насамперед позитивні риси, створювати умови для їх прояву, закріплення, привертати до них увагу батьків. Довіра батьків до педагога ґрунтується на повазі до досвіду, знань, компетентності педагога у питаннях виховання, але, головне, на довірі до нього в силу його особистісних якостей (дбайливість, увагу до людей, доброта, чуйність).

Отже, основна мета всіх форм і видів взаємодії ДНЗ з сім'єю - встановлення довірчих відносин між дітьми, батьками та педагогами, об'єднання їх в одну команду, виховання потреби ділитися один з одним своїми проблемами і спільно їх вирішувати.

Взаємодія педагогів і батьків дітей дошкільного віку здійснюється в основному через:

залучення батьків до педагогічного процесу;

розширення сфери участі батьків в організації життя освітнього закладу;

створення умов для творчої самореалізації педагогів, батьків, дітей;

інформаційно-педагогічні матеріали, виставки дитячих робіт, які дозволяють батькам ближче познайомитися зі специфікою установи, знайомлять його з виховує і розвиваючої середовищем;

різноманітні програми спільної діяльності дітей і батьків;

об'єднання зусиль педагога і батьків до спільної діяльності з виховання та розвитку дитини: ці відносини слід розглядати як мистецтво діалогу дорослих з конкретною дитиною на основі знання психічних особливостей його віку, враховуючи інтереси, здібності та попередній досвід дитини;

прояв розуміння, терпимості і такту у вихованні і навчанні дитини, прагнення враховувати його інтереси, не ігноруючи почуття та емоції;

поважні взаємини сім'ї та освітнього закладу.

Педагоги ж в свою дуже серйозно працюють над собою, готують себе до грамотного спілкування з батьками за допомогою практикумів, тренінгів, рольових ігор, творчих завдань та інше. Дискусії допомагають педагогам побачити різні точки зору, висловити свою думку, прийти до певного спільного знаменника. Важливо відзначити, що успіх взаємодії педагога і батьків безпосередньо пов'язаний з активною позицією самого педагога, з його бажанням навчиться, змінитися. Вірно говорить давня мудрість: складно змінити світ, але якщо ти хочеш цього - почни змінюватися сам.

Безпека життєдіяльності дітей –

важливий аспект освітнього  процесу в ЗДО

Директор ЗДО №13

Н.М.Крицун

Керуючись документами, що регламентують діяльність ЗДО (Закони України “Про дошкільну освіту”, “Про охорону дитинства”, “Про попередження насильства в сім’ї”, Конвенція ООН “Про права дитини”), зазначимо: провідним завданням сучасної системи освіти є виховання дитини в дусі відповідного ставлення до власного здоров’я, безпеки життя, здоров’я оточуючих як найвищої індивідуальності та суспільної цінності.

Охорона життя дитини є пріоритетним завданням системи дошкільної освіти, реалізація якого сприяє збереженню та зміцненню здоров’я малюків, дає поштовх до його формування та відновлення. Саме у цьому віці у дитини формуються основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки.

Безпека життєдіяльності дитини – це формування у неї свідомого ставлення до збереження особистого життя здоров’я шляхом надання теоретичних знань, практичних умінь, вправляння у практичних ситуаціях.

Отже, освітній процес у ЗДО повинен бути зорієнтований на формування безпечної поведінки дошкільнят у дозвіллі, серед людей, предметів природи, що на сучасному етапі є дуже актуальним.

Актуальність проблеми полягає у тому, що згідно з дослідженнями психолого- педагогічної науки пізнання дитиною навколишнього світу починається зі сприймання предметного середовища. Малюк тягнеться до предметів, речей, що оточують його, але в цьому може приховуватися небезпека для його здоров’я і навіть життя. Зважаючи на те, що з кожним роком збільшується кількість травмованих дітей унаслідок несформованих навичок користування предметами, речами, поведінки з незнайомими людьми, у природному довкіллі та в різних ситуаціях, постала потреба у системній роботі з дошкільнятами, щоб виробити в їхній свідомості стереотипи щодо безпеки у життєвому середовищі.

Одним із пріоритетних завдань є збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров’я вихованців. Шляхи реалізації цього завдання обирались у системі та послідовно, відповідно до отриманих раніше результатів роботи у русі формування у дошкільників основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД), шляхом формування свідомого ставлення до збереження власного життя та здоров’я; шляхом вправляння у практичних ситуаціях. Головним документом, яким керувався педагогічний колектив, був Закон України «Про дошкільну освіту», де зазначено:

«Дошкільний навчальний заклад:

• створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей;
• формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки».

Причини травм, що трапляються серед дітей, настільки різноманітні, що протидіяти їх виникненню складніше, ніж інфекційним хворобам. Тому, після першого етапу роботи стало зрозуміло, що основна увага у профілактиці безпеки життєдіяльності дитини має спрямовуватися на виховну роботу, під час якої діти здобувають спеціальні знання, передають життєвий досвід. Ця робота має проводитись спільними зусиллями педагогів, медичного персоналу та батьків. Діти мають опанувати певні знання, уміння, навички, сформовані переконання, що потрібні кожній людині для збереження життя та здоров’я, а також мають бути підготовлені до дій у небезпечних ситуаціях.

Методичні рекомендації з питань безпеки життєдіяльності дошкільнят (що має враховувати педагог).

Уся робота з навчання дітей безпечної поведінки має проводитися з урахуванням таких головних чинників:

Вона не має обмежуватися лише навчанням дітей норм і правил поведінки. Їх необхідно також навчати обачності, уміння орієнтуватися та швидко реагувати в екстремальних ситуаціях.

Максимальний ефект досягається, якщо освітньо  – виховна робота ведеться одночасно за трьома напрямками: дитячий садок – діти – батьки.

Слід ураховувати особливості дитячої психіки, її підвищену вразливість. Тому неприпустимим є застосування так званої шокової терапії з акцентуванням на страшних наслідках пожеж, повеней тощо. Такий підхід може травмувати психіку дитини, призвести до стресів, тривог.

Важливе значення має і психологічна готовність дітей до сприйняття відповідної інформації про небезпеку та до практичних дій у надзвичайних ситуаціях. Працюючи з дошкільнятами, важливо враховувати властиві їм “вікові” страхи, що спричинені високою емоційністю, малим життєвим досвідом та багатою уявою дітей. Поглиблюючи знання дітей про навколишнє, формується в них готовність до ситуацій, в яких вони можуть опинитися. Якщо життєва ситуація не містить у собі елементів несподіванки і зрозуміла малюкові, безпідставні страхи не виникатимуть.

Дива — від здатності дивуватися.

Директор ЗДО №13

Н.М.Крицун

Що в нашому житті має магічну силу, здатну здивувати? У сучасної людини, передусім, завдяки гаджетам, значно підвищився рівень чутливості до усілякого роду див — майже все стало можливим. Достатньо одного кліку, і найнеймовірніші природні явища, майстерні трюки, надзвичайні споруди чи людські досягнення — на відстані твоєї руки. Сам цей факт здатен сформувати в дітей хибні уявлення про наші можливості.

Перше — усе просто й легко, друге — я можу все, до того ж не докладаючи особливих зусиль. Пояснити це можна тим, що природа досягнення прихована від дитячих очей, діти бачать лише результат. Саме тому, дії близьких дорослих, спрямовані на те, щоб здивувати, вразити малечу, рідко бувають успішними, а ефект від них тривалим. Глядацька позиція на кшталт «Ну ж бо, спробуй мене вразити» або «Добре, це я бачив, а що ще в тебе є?» щоразу зменшує шанси здивувати дитину ХХІ століття зовнішніми ефектами. Утім, не дивуючи дітей, складно пробудити й підтримати їхній інтерес, зацікавленість, а отже, й активність під час пізнання світу… Як тоді діяти? Як допомогти дітям розвинути і зберегти здатність дивуватися?

Вважаємо, що завдання дорослих, педагогів і батьків:

• допомогти дітям усвідомити, що будь-які рукотворні дива — результат поєднання таланту й титанічної праці, яку ми маємо цінувати і за яку бути вдячними;
• розвивати в них здатність милуватися природними явищами, сприймати й відкривати їх для себе з радістю;
• спонукати бачити не лише факт дива, а й прагнути розібратися в його природі;
• стимулювати бажання бути джерелом див, докладати для цього зусиль, досліджувати та відкривати власні здібності й таланти.

Листопад — пора, що по-особливому налаштовує на дива. Адже саме в цей час світ починає готуватися до найважливіших свят року. Ще немає зайвої метушні, біганини магазинами, є лише приємні спогади, мрії та плани. Є час роззирнутися навколо. Тому, починаємо розкручувати калейдоскоп див.

З’ясовуємо, що таке диво

Розпочати роботу з дітьми варто з розгорнутого аналізу того, що ми називаємо дивом. Поясніть дошкільникам на практичних прикладах, що може здивувати людину. Доречним тут буде уточнити знання дітей про природні явища та речі, створені руками людей. Також, бажано, поговорити з ними про майстрів, що творять дива, наголосити на тому, наскільки важлива й складна їхня праця.

На прикладі будь-якої професії можна показати дітям, що особливий, дивовижний результат праці може вдатися й у кухаря-кондитера (суперторт), й у будівельника (супербудівля), й у художника, садівника тощо.

На власних прикладах, розмірковуючи вголос, підведіть дітей до усвідомлення того, що за дивами не обов’язково їхати край світу. Їх можна побачити зовсім близько, якщо захотіти та відкрити очі й душу. Нескладні ігрові «фокуси», хитрощі можна організувати за допомогою підручних матеріалів. Цікаві досліди, квести, ігри-хованки допоможуть дітям повірити, що й вони можуть творити дива, якщо докласти зусиль і мати знання.

Пам’ятайте, діти мають відчувати себе відкривачами, творцями, а не лише спостерігати за діями дорослого. Дозвольте їм брати участь у дослідах, виконувати нескладні дії.

Повірити в дива дітям допоможуть і персонажі літературних творів.

Вчимося дивувати у природи

Дивам природи радимо приділити окремий день. Цю тему можна подати по-різному — представити природні явища на кшталт веселки й північного сяйво, розповісти про дивовижні творіння природи, як-от сталактитові печери, велетенські мурашники чи бджолині стільники, улаштовані з космічною точністю. А можна обрати зовсім інший підхід — показати дітям, як люди, наслідуючи природні дива, творять власні. Завдяки цьому з’являється багато винаходів, відбуваються наукові відкриття. Наприклад, прагнучи літати, як птахи, люди сконструювали літак, маленький парашутик кульбабки надихнув винахідників на створення справжнього парашута тощо.

Під час заняття раджу  продовжити виконувати з дітьми цікаві досліди. Приміром, рекомендую сконструювати простий фонтан і принагідно показати дошкільникам принцип дії природних гейзерів. Але наголошуємо: уникайте довгих, хоч і цікавих розповідей. Натомість створюйте разом з дітьми спільний пізнавальний простір, у якому вони могли б проявити активність.

У межах справ дня торкніться ще однієї дивовижної теми — перетворення. На прикладі казки Наталії Козлової «Історія одного жабеняти» розкажіть дітям про те, як ікринка перетворюється на жабку, із яйця вилуплюється пташка, а з насінини проростає рослина.

У випадку з молодшими дошкільниками диво перетворення раджу  показати за допомогою води, яка може стати сніжинкою, бурулькою, парою.

Творимо добро

Листопад — енергетично складний місяць. Це пов’язано зі зменшенням світлового дня, усталеними холодами та зміною кольорової палітри жовтня на сіру й нудну одноманітність останнього місяця осені. З огляду на це, варто допомогти дітям усвідомити: що прохолоднішою стає погода й більш неприязним вид за вікном, то більше людська душа потребує тепла. Тому, до одного з найчарівніших див ми зарахували диво доброти.

Яка постать у нас символізує диво дарування добра? Звісно, Святий Миколай! Раджу  знайти час і розповісти дітям про добрі справи Миколая, спонукати їх наслідувати його приклад. Так, діти можуть підготувати невеликі дарунки до свята своїм рідним та близьким, як це зробила дівчинка — персонаж казки Ольги Табаки «Добре серце».

Не лише в дітей, а й у багатьох дорослих свято Миколая асоціюється саме з матеріальними подарунками. Утім, доцільно допомогти дітям прийняти думку й про те, що добрі вчинки, чемна поведінка, допомога, підтримка — не менш важливі подарунки. Для цього раджу  проводити душевні розмови з опорою на наочність, читати легенди й оповідання з подальшим обговоренням, спонукати дітей оцінювати власні дії.

Душевну атмосферу допоможе підтримувати думка, яку слід проговорювати кілька разів протягом дня: «Добро — диво, яким може ділитися кожна людина, навіть дитина».

Прагнемо змінити світ

Ми самі також можемо бути чарівниками. Потрібно  продовжити роботу в цьому напрямі й наступного дня, але вже в ракурсі зіставлення протилежних понять «сильний — слабкий». Для унаочнення їх змісту оберіть вже не природні явища, а душевні якості людини. Підведіть дітей до висновку, що сильний — це не той, кому до снаги узяти верх над слабким, а той, хто може використати свою силу для допомоги.

Діти мають адекватно приймати свої можливості й розуміти, що у фізичному плані їм ще багато чого не до снаги. У цьому, порівняно з дорослими, вони слабші. Але водночас варто їм пояснити: душевна сила є в кожного з нас. І це робить навіть маленьку дитину надзвичайно сильною, що і є найбільшим дивом.

Під час ігрових вправ допоможіть дітям переконалися, що навіть проста усмішка має силу змінити настрій і стан людини. А усміхнутися — найпростіша дія, на яку здатен кожен. Наведіть вихованцям приклади, коли діти ставали рятівниками сильних дорослих.

У межах цього дня обов’язково поговоріть з дітьми і про особливих людей, які є в нашому оточенні. Чи вони слабкі? У чому їхня сила? Розкрити цю тему допоможе казка Олега Романчука «Соловейко з одним крилом».

Шукаємо дива в календарі

Цей напрям повертає нас до спостереження за календарними дивами — зміною природи в різні пори року. Під час інтегрованого заняття запропонуйте дітям «помандрувати» порами року й, виконуючи цікаві завдання, пошукати в кожній із них природні дива. Спонукайте дітей поміркувати, чи можемо ми впливати на зміну пір року. Для прикладу прочитайте твір Василя Сухомлинського «Як Оленка хотіла весну наблизити».

Унаочнити дитячі уявлення про плин часу, його незворотність дасть змогу й продуктивна діяльність. Так, створіть разом з дошкільниками стрічку року, на якій зобразіть усі природні зміни, виготовте адвент-календар, який допоможе відстежити наближення головних новорічних свят, складіть список добрих справ, які плануєте виконати в наступному році. Нехай діти відчують, наскільки приємним є очікування див та їх творення.

Спостерігайте дива в довкіллі, шукайте їх у собі, творіть дива власними руками! Навряд чи від того зміниться світ, але точно змінимося ми, а отже, і наші діти!

Консультація

«Трудове виховання дітей дошкільного віку як педагогічна проблема сучасності»

                          Директор ЗДО№13

Крицун Н.М

Ставлення дошкільників до праці

Трудове виховання – одна зі складових системи гармонійного розвитку дітей дошкільного віку.

Сьогодні, якщо запитаємо дитину дошкільного віку або й старшого віку про те, що необхідно робити, аби життя складалося успішно і щасливо, то навряд отримаємо відповідь: «Працювати». У кращому випадку почуємо: «Добре вчитися». Ставлення сучасних людей до праці змінилося. Щоб поліпшити його, необхідно переглянути систему знань про працю дорослих членів суспільства, які отримують діти, змінити ставлення до людей праці і сформувати у дітей працелюбність як одну з базових якостей особистості. Знання стимулюють розвиток моральних почуттів дітей та спонукають їх до діяльності. Тому таким важливим є правильний вибір інформації про трудову діяльність дорослих, яку ми подаємо дітям, та методика її подання відповідно до потреб і запитів дошкільників. Залишаючись актуальною протягом всієї історії розвитку людства, проблема трудового виховання дітей дошкільного віку потребує сучасних підходів до свого розв’язання.

Ставлення дитини до праці дорослих формується на основі знань, отриманих з різних джерел: від вихователів у дитячому садку, з художньої літератури, мультфільмів та кінофільмів, бесід і розповідей дорослих  або дітей та з власного досвіду спілкування з людьми різних професій, спостережень за їхньою діяльністю. Пам’ятаючи, що все починається з родини, спробуємо проаналізувати, яку інформацію про трудову діяльність власних батьків отримує дитина у сім’ї.

Пріоритети сімейного виховання

Без сумніву, всі батьки мріють про щасливе майбутнє своїх дітей. Вони спрямовують свої зусилля на збереження та поліпшення фізичного здоров’я дітей, їхню підготовку до шкільного навчання. На трудове виховання у дорослих, а отже, і у дітей, не лишається ні часу, ні сил. У цьому питанні сім’я покладається на заклад дошкільної освіти. А заклад дошкільної освіти виконує замовлення батьків – інтенсивно готує дітей до школи, дбає про здоров’я малят і в багатьох інших питаннях покладається на співпрацю з родиною вихованців.

Спрямованість пізнавального інтересу дошкільників щодо            праці дорослих

Узагальнено всі запитання дітей дошкільного віку про працю дорослих можна класифікувати за трьома основними напрямами:

назви професій та зміст діяльності у кожній з них;

мотиви і значущість праці;

оцінні судження та прогнозування власної майбутньої трудової діяльності.

У родині діти можуть дізнатися, як називається професія тата, мами, найближчих родичів, сусідів, друзів та знайомих, а також отримати знання про загальну характеристику трудових дій у кожній з професій: що саме робить людина цієї професії, які машини допомагають їй у діяльності тощо. Проте, як показали дані експериментальних досліджень, проведених у закладах освіти, близько 80 % сучасних дітей старшого дошкільного віку не знають, де і ким працюють їхні батьки. Стандартна відповідь: «На роботі». Це свідчить про те, що батьки не розповідають своїм дітям про зміст власної трудової діяльності. Тож мусимо констатувати, що сучасні діти старшого дошкільного віку обмежені у знаннях про виробничу діяльність своїх близьких.

Діти дошкільного віку, як правило, легко засвоюють особисте значення праці дорослих, формулюючи його у судженні: «Тато працює, щоб заробляти гроші і потім купувати мені цукерки, іграшки, їжу». Осягнути ж суспільне значення праці самостійно вони не здатні. Тому й розглядають працю лише як засіб особистого збагачення, задоволення власних потреб. Праця дорослих сприймається ними як важкий обов’язок, необхідність, що відволікає від цікавого проведення часу і який ліпше оминути.

Які ж професії подобаються сучасним дошкільникам? Насамперед, як свідчить опитування, вони обирають роботу, на їхню думку, легку і цікаву, проте таку, що приносить великі гроші. Так, сучасні хлопчики хочуть бути бізнесменами, депутатами, президентами країни, банкірами, власниками нафтових компаній, футбольних клубів, а також охоронцями, міліціонерами, водіями таксі і навіть працівниками автомийки. Дівчатка у віці від п’яти до шести років, розмірковуючи про майбутнє, бачать себе нареченими (не дружинами і не мамами), моделями, співачками, ведучим телепередач, у поодиноких випадках – вихователями у дитячому садку.

Зовсім непопулярні серед сучасних дітей такі професії, як лікар, учитель, кравець, перукар, будівельник, пекар, кухар, хлібороб, садівник, фермер, продавець. Професії муляра, столяра, сантехніка, не кажучи вже про двірника, викликають у дітей здивування й одностайне «ні», якщо дорослий пропонує їм уявити себе у такій ролі. Насторожує і той факт, що непопулярними стали навіть так звані «романтичні» професії, про які раніше мріяли всі без винятку дітлахи: космонавт, пілот, капітан морського судна, моряк, дослідник Арктики, вчений.

Причини негативного ставлення до праці як до суспільного явища

Найдоступнішим джерелом отримання знань про роботу дорослих для сучасних дітей є телебачення. Проаналізуймо, представники яких професій найчастіше з’являються на екрані. Президент, депутати, банкіри, ведучі телевізійних шоу, моделі, представники шоу-бізнесу завжди гарно вбрані, усміхаються, до них ставляться з повагою. А ось екранні вчителі, шахтарі, лікарі, домогосподарки, водії, представники комунальних служб постійно на щось скаржаться, не модно вдягнені, їм співчувають. Без сумніву, дитина буде обирати для себе щось із першої групи, адже, за Абрахамом Маслоу потреба у визнанні є однією з основних у ієрархії потреб особистості.

Інше джерело інформації – щоденні спостереження дитини суспільних відносин. Дитина найчастіше зустрічається з представниками таких професій, як продавець (він увесь час сердитий, неохайний, люди на нього ображаються), водій (він кричить і свариться з пасажирами, інколи не пускає стареньких до себе у маршрутку, не реагує на прохання пасажирів), лікар і вчитель (вони постійно скаржаться на важку роботу і малу зарплатню), двірник і сантехнік (брудні, часто у нетверезому стані, їх жаліють як невдах).

Знання про працю дорослих та представників різних професій діти також отримують у родині та у закладі дошкільної освіти. Так, ми дуже мало позитивного говоримо про свою роботу, невдоволеність життям знаходить свій вияв у міркуваннях і судженнях уголос, які й чують діти.

І якщо дорослі бажають, щоб діти позитивно сприймали працю, їм самим необхідно змінити власне ставлення до неї.

Дослідження теорії і практики трудового виховання

Видатний педагог Олександра Усова зазначала, що важливим джерелом навчання дітей трудовим умінням є наслідування трудових дій дорослих. Але самого такого наслідування праці в ігровій діяльності недостатньо. Вона шукала методи заохочення дітей до реальних трудових дій, необхідність яких викликається потребами навколишнього життя дітей. Олександра Усова стверджувала, що правильно поставленим трудове виховання може вважатися лише тоді, коли діти будуть братися за працю так само охоче, як і за гру. Тому для підвищення ефективності виховного впливу праці на дітей вона рекомендувала вносити до неї елементи гри.

Цікавим виявилося дослідження Любові Порембської, яка розглядала побутову працю дошкільників як засіб виховання самостійності. На її думку, самостійну трудову діяльність у повсякденні необхідно спрямувати на цілісне оволодіння дітьми трудовими процесами, розвиток самостійності при виконанні цих процесів, оволодіння нормами культури праці. Такий підхід забезпечує вдосконалення засвоєних дітьми трудових умінь, поступово доводячи їх виконання до повної самостійності в організації та здійсненні. Як результат, дитина стає суб’єктом праці: бачить її необхідність у повсякденному житті, може самостійно організовувати і виконувати трудові дії, подібні до опанування у ході трудового виховання, організовувати трудову діяльність у групі однолітків (чергування, колективну працю). У самостійній трудовій діяльності здійснюється подальша конкретизація і узагальнення знань про зміст та значення праці. Вміння доводяться до високого якісного рівня, який виявляється у координованості рухів, легкості, швидкості виконання трудових дій. Ця вправність викликає позитивні емоції у дитини, закріплює інтерес до власної трудової діяльності. Розвиваються стосунки взаємодопомоги та співробітництва. Так, праця стає дієвим засобом виховання особистості.

Зазначимо, що виховання основ культури праці в умовах закладу дошкільної освіти забезпечується шляхом оволодіння дітьми системою знань про зміст та значення культури праці для її результату, про компоненти культури праці, місце та значення кожного з них у трудовому процесі, а також шляхом поетапного оволодіння елементарними практичними діями трудової діяльності. Рівень опанування дітьми цими уміннями залежить від:

– якості сформованих передумов оволодіння основами культури праці;

– емоційного чинника;

– наявності соціальних мотивів праці та позитивних взаємин між працюючими;

– впливу дорослих на організацію трудової діяльності дітей.

Ми розглядали самостійність як один з елементів культури праці. Адже дитина, яка не виявляє ініціативи та самостійності у трудовій діяльності, не зможе в майбутньому стати творчою особистістю, а завжди лишатиметься на рівні пасивного і бездумного виконавця. Крім того, володіння вміннями ставити ціль, планувати, організовувати робоче місце, враховувати фактор часу у роботі та співпрацювати з дорослими і дітьми полегшує включення дітей у шкільне життя.

У дослідженні Марини Машовець, здійсненому у цей самий період, було розкрито умови ефективності педагогічного процесу у закладі дошкільної освіти, що передбачають тісний взаємозв’язок і наступність у виховній роботі дитсадка та школи. Дошкільний вік треба використовувати для набуття, вдосконалення та поглиблення трудових умінь і навичок, розширення соціально-цінного досвіду шляхом виконання трудових операцій. На думку автора, дитяча праця є чинником виховання у дошкільників громадянських якостей, а також основою формування таких якостей, як самостійність, відповідальність, здатність до самооцінки, активність, ініціативність. Дослідниця поділяла дитячу працю на обов’язкові трудові справи та трудові справи за інтересами дітей, що стало новим кроком у розвитку теорії трудового виховання.

Дослідження Тетяни Алєксєєнко, Наталії Кот, Вадима Петровського та інших вітчизняних педагогів переконливо довели, що співпраця з родинами вихованців під час організації і здійснення процесу виховання, зокрема трудового, у закладі дошкільної освіти є одним з найвагоміших складників професійної діяльності вихователя. Це пояснюється визнанням пріоритету сімейного виховання. Співпраця передбачає гармонізацію стосунків між вихователями і родиною дитини, що позитивно впливає на особистість дитини. Дорослі – педагоги і батьки – об’єднуються завдяки і заради дітей.

Висновки

На сьогодні важливим питанням трудового виховання дошкільників приділяється недостатньо уваги. У сфері дошкільного виховання акценти змістилися в бік інтелектуального розвитку дітей. Умови ж трансформації системи освіти потребують переглянути зміст, форми організації та методи керівництва трудовою діяльністю дошкільників в умовах закладу дошкільної освіти  з метою надати їм творчого розвитку – змінити відповідно до реалій сучасного трудового життя.

З огляду на це можна зробити висновок, що:

– цінність трудового виховання дітей дошкільного віку й актуальність його дослідження на сучасному етапі обумовлена всією історією розвитку педагогічної думки в Україні;

– етап дошкільного дитинства – визначальний і сенситивний період, у якому закладаються основи трудової діяльності і культури праці людини, що визначають її вихованість і працелюбність у майбутньому;

– основою трудового виховання є системні знання та уявлення дитини про трудовий процес, її позитивне ставлення до праці, повага до людини-трудівника і продуктів людської праці, а також практичні навички та вміння трудової діяльності;

– педагоги закладів дошкільної освіти мають переорієнтувати освітній процес у закладі з набуття знань на розвиток особистості, обравши одним із засобів вільну творчу працю дитини.

Консультація

«Організація праці дітей на городі та квітнику»

Директор ЗДО №13

Крицун Н.М

Літо – прекрасна пора року, що дарує нам чудову нагоду долу­чити дітей до праці у природі, розширити їх природничі знання, навчити бачити красу навколишнього світу, любити та берегти його. Влітку з дошкільниками можна здійснити багато цікавої та корисної роботи на ділянці дошкільного навчального закладу.

За умови належної організації така робота не тільки є джерелом позитивних емоцій у дітей, а й сприяє їх інтелектуальному, духовному та фізичному розвитку.

Під час праці у квітнику, саду або на городі у дошкільників формуються практичні навички догляду за рослинами, а також розвива­ються важливі інтелектуальні вміння. Зокрема, діти вчаться:

– планувати роботу;

– підбирати матеріали та інструменти, необхідні для вико­нання певних дій;

– розподіляти у часі окремі етапи ро­боти;

– розподіляти   функції   та   знаряддя праці між учасниками процесу;

– адекватно оцінювати результати ро­боти тощо.

Завдяки колективній праці, яка передба­чає взаємодопомогу, у дошкільників форму­ються також комунікативні навички.

Город в дошкільному навчальному закладі і посильна праця дітей на його території впливають на формування елементарних екологічних уявлень у дошкільників.

Город в дитсадку – це ще й можливість бачити результати своєї роботи. Спільна праця на городі дає можливість навчитися відповідальності, сприяє формуванню трудових навичок і об’єднанню дитячого колективу.                   І, звичайно, город в дитячому садку, праця на свіжому повітрі сприяють збереженню та зміцненню здоров’я.

Ро­бота в квітнику, зазвичай, викликає неабиякий інтерес у дітей. Тож, виховате­лі долучають до неї своїх вихованців. Під час догляду за рослинами на городі або у квітнику у дітей формується система знань про рослинний світ, зокрема:

– про його закономірності та розмаїття;

– про стадії розвитку рослин та їхню будову;

– про сезонні зміни у природі.

Праця у природі корисна і для фізичного розвитку дітей, адже вона потребує перебування на повітрі, сприяє зміцненню нервової системи, передбачає зміну видів діяльності, а отже — виконання та відпрацювання різних рухів тощо.

Плануючи працю дітей у природі, необхідно враховувати такі важливі моменти:

– характер праці;

– тривалість та обсяг роботи;

– способи залучення дітей до праці та організації їх взаємодії;

– методи і прийоми виховання.

Праця дітей у квітнику, саду та на го­роді має бути різноманітною, посильною та регулярною. Варто пам’ятати, що тіль­ки різноманітна за змістом праця викли­кає у дітей живий інтерес та бажання до­лучитися до неї.

Завдання необхідно ускладнювати поступово. Фізичні зусилля, докладені дітьми для їх виконання, не повинні викли­кати перевтому. Інакше у дітей виникне негативне ставлення до трудових завдань. Тривалість праці залежить від її характеру і віку дітей. Вона може бути такою:

– у молодшій групі — 5-7 хвилин;

– у середній групі — 10-15 хвилин з невеликим відпочин­ком залежно від характеру праці;

– у старшій групі — 15-25 хвилин з перервою на відпочинок або зміною характеру праці.

Знаряддя праці мають бути безпечні і відповідати віковим особливостям дітей. Не варто використовувати іграшковий інвентар — ним важко і незручно працювати.

Вихователь має регулярно залучати до праці у природі кожну дитину, а також раціонально розподіляти завдання між групами ді­тей. Трудові завдання доцільно поєднувати з різними цікавими при­йомами освітньої роботи.

Так, у роботі з дітьми як молодшого, так і старшого дошкільного віку доцільно використовувати тематичні загадки, прислів’я, приказ­ки та ігри — «Знайди за описом», «Вгадай, не помилися», «Вершки та корінці» тощо.

Надзвичайно ефективним є поєднання спостережень за роз­витком рослин з читанням художніх творів відповідної темати­ки — віршів, казок та оповідань. Тематичні читання будуть доцільними й під час догляду за рослинами. Такий підхід дасть змогу розширити уявлення дітей про світ рослин.

Працюючи на городі з дошкільниками, вихователю слід активно спілкуватися з ними — разом уважно розглядати рослини, визнача­ти їхні властивості (колір, величину, форму), спільні та відмінні риси, пригадувати перебіг розвитку тої чи тої рослини тощо.

Цікавою формою організації праці у природі з дошкільниками є експеримент. Існує чимало простих та водночас захопливих спо­собів його проведення. Наприклад, можна посіяти на двох сусідніх грядках горох. Засіваючи першу грядку, використати пророщений горох, а засіваючи другу — його сухе насіння. Потім необхідно по­спостерігати разом з дітьми, на якій грядці горох зійде швидше, та допомогти їм зрозуміти, чому так відбулося. Замість гороху можна посадити звичайні та пророщені бульби картоплі.

Добре сплановані квітники надають території дошкільного навчального  закладу привабливості і навіть чарівності. Творчо і вдумливо підібрані    деко­ративні рослини слугуватимуть багатим матеріалом для занять із ді­тьми у природі. Догляд за квітником полягатиме у своєчасному прополюванні, поливі й розрихлюванні. Ця справа може здатися дошкільникам нудною та одноманітною. Тому, залуча­ючи дитину до такої праці, важливо підтримувати її інтерес до землеробства у цілому. Дітям можна запропонувати чимало казкових сце­наріїв виконання трудових завдань, зокрема:

– врятувати квіточку від спраги, напоївши її водичкою у спеку;

– звільнити квіточки від злих загарбників — бур’янів;

– підготувати для рослинок м’яку постіль — пухку земельку, щоб відпочивши, вони змогли зробити дітям цінні дарун­ки — чудові квіточки.

Малятам буде цікавіше працювати, якщо у квітнику «жити­муть», скажімо, керамічний зайчик або їжачок.

Дуже важливо змалку виховувати у дітей культуру пра­ці. Скопуючи землю, поливаючи рослини або посипаючи доріжки піском, діти мають діяти акуратно, стежити, щоб одяг не забрудню­вався, а ділянка, де вони працюють, залишалася охайною. Якщо ди­тина забруднилася або перед нею постали труднощі у виконанні яко­гось завдання, вона починає переживати через свою незграбність або неумілість, що може призвести до небажаних наслідків. Так, ди­тина, яку спіткала невдача, намагатиметься уникати роботи, а це чи­нить негативний вплив на виховання працьовитості.

Щоб запобігти таким випадкам, вихователь має завчасно по­передити дітей про можливі помилки у діях, їх небажані наслідки та способи їх запобігання. Перш ніж розпочати працю, потрібно перевірити, чи вдягнули діти робочий одяг — фартушки, рукавич­ки тощо. Коли діти набирають воду у відерця, варто нагадати, до якого рівня можна наливати її, щоб не розплескати на шляху до городу чи квітника. Слід завчасно підготувати все, що може зна­добитися для прибирання, — совок, віник, ганчірку, рушник для витирання рук тощо. Якщо дитина через необережність припус­титься помилки під час роботи, потрібні речі для її виправлення мають бути напохваті.

Керуючи процесом роботи, вихователь має привчати дітей пра­цювати ретельно, спокійно, не відволікаючись. Це сприятиме вихо­ванню у них охайності та виробленню вміння стежити за собою. І го­ловне — у дітей розвиватиметься схильність до трудових зусиль. А цікаві методи робо­ти з дошкільниками зроблять їх працю на городі та квітнику цікавою та емо­ційно насиченою.

Консультація

«Гра – як основний вид діяльності дітей дошкільного віку»

Гра – це основний вид діяльності дітей дошкільного віку, метод дитини в пізнанні миру. Під час гри дитина вчиться спілкуватися з однолітками, підкорятися правилам, поступатися, доводити своє право у виборі гри. Причини, які спонукають дитину грати, – це, перш за все цікавість і потреба активно діяти. І одна з основних задач педагога – постійно підтримувати і розвивати ці спонуки. В що грати – це питання має ще більше значення, ніж де і з ким. 
  Слово – могутній інструмент, яким володіє людина. Розумний педагог завжди стежить за змістом ігор, що ведуть діти. Тому, при розробці завдань, ігор і вправ, направлених на оволодіння дитиною словотворчою системою української мови і на формування правильного вживання слів, їх усвідомленого вибору, визначуваного змістом вислову і умовою спілкування, педагог зобов'язаний спиратися на роботи учених, що займаються проблемами образної мови, словотворення, вивчаючих значення вибору мовних засобів для довільного вибудовування зв'язного вислову, досліджуючих зв'язок між практичним оволодінням рідною мовою і елементарним усвідомленням явищ мови і мови. 
  Формування зв'язного монологічного мовлення у дітей дошкільного віку багато в чому залежить від того, наскільки вони володіють словотворенням, граматичною будовою, нормами рідного для них мови. Уміння знайти найадекватніші мовні кошти, тобто слова і словосполучення, розвивається одночасно з такими якостями, як точність, образність і правильність мови. Необхідність навчання роботі із словом як елементом язика, його звукової, смислової, граматичній сутністю розглядається як найважливіша умова формування зв'язної мови і розвитку творчості дітей. 
Перед навчанням, направленим на формування у дітей уявлення про синоніми, антоніми, багатозначні слова, ролі суфіксів в смислових відтінках значень споріднених слів і точності слововживання, необхідно знати, як дошкільники використовують в самостійному вислові різні частини мови, наскільки точно орієнтуються в смислових відтінках слів.
  Займаючись з дітьми, матеріал занять по звуковимовлянню потрібно пов'язувати з матеріалом занять по формуванню лексико-граматичних засобів мови, і навпаки. Така робота може проводитися як на заняттях по розвитку мови, так і зовні занять, в різних видах діяльності. Подібна практика дає добрі результати, а це в нашій роботі головне. 
  Велике значення в роботі з дітьми відводиться іграм із словом гра – основна форма діяльності дошкільника. 
  Ігри можна включати у фронтальні і підгрупові заняття, успішно використовувати в індивідуальній роботі з дітьми при автоматизації звуків. В іграх, крім роботи над звуковимовлянням, відбувається закріплення узагальнюючих понять, активне розширення словника, активізація вже наявного словника, формування і вдосконалення навиків словотворення і словозміни, диференціацію приголосних звуків. В ігрових завданнях закріплюється розуміння, значення однокорінних слів іменників: заєць – зайченя – зайчик – зайчина; дієслів: сміятися – засміятися – висміяти; прикметників: розумний – розумненький, слів з синонімічних рядів бігти – мчатися, прийшли – приплесли; прикметників: великий – величезний, розумний -розсудливий.
  Завдання і ігри направлені на з'ясування того, як дошкільники орієнтуються в смислових відтінках слова в словосполученнях і пропозиціях. 

Літо для дошкільнят.

       Літо для дошкільнят – це час для реалізації мрій, активних ігор, появи нових друзів. Для працівників дошкільного навчального закладу літо – це відповідальна пора. Адже необхідно створити належні умови , щоб реалізувались дитячі мрії, з'явились нові яскраві враження, малюки зміцніли, засмагли, відпочили,дізналися багато нового .

        Тому діяльність дошкільного навчального закладу у літній період спрямовується на організацію змістовного , різноманітного буття з метою оздоровлення дітей, забезпечення їхнього активного відпочинку, закріплення , уточнення , розширення запасу набутих упродовж навчального року знань через різні види дитячої діяльності : рухової , ігрової, пізнавальної, комунікативно – мовленнєвої, художньої , предметно – практичної тощо

        Літній період особливо сприятливий для зміцнення здоров'я дітей, їх повноцінного розвитку, початку загартування дитячого організму, як у в повсякденному житті, так і спеціально організованого. Літню роботу з дітьми в дошкільному закладі прийнято називати оздоровчою. Цим визначається її основна мета і завдання. Важливо всесторонньо використати сприятливі для зміцнення здоров'я дітей умови літнього часу і добитися, щоб кожна дитина зміцніла і загартувалася. Успіх літньої роботи визначається перш за все тим, наскільки своєчасно підготувався до неї колектив дошкільного закладу. Дуже важливо при підготовці до літа з'ясувати хто із вихованців проведе все літо чи частину його разом зі своїми батьками і не буде тимчасово відвідувати дитячий садок .

        Літнє оздоровлення передбачає внесення змін у режим дня дітей .

Основним пунктом в режимі дня є виконання комплексу фізкультурно-оздоровчих заходів: щоденна ранкова гімнастика та гімнастка після сну, фізкультурні заняття, розваги, спортивні свята, «доріжки здоров'я». Цим визначається її основна мета і завдання. Влітку проводяться повітряні ванни, сонячні ванни і загартування водою. Повітряні ванни особливо ефективні якщо вони проводяться в русі. Щоб діти не втомилися вправи великої рухливості повинні чергуватись із спокійними.

Але слід не забувати, що влітку збільшується ризик: перегрівання, сонячних опіків, зниження апетиту в спекотні дні - ми намагаємося уберегти малят від цього.

         Проведення літнього оздоровлення передбачає розв'язання навчально - виховних завдань, що досягається організацією змістовної діяльності дітей. З метою забезпечення ефективного оздоровлення та повноцінного відпочинку дітей влітку, створення належних умов для освітньої, культурно-виховної, фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи під час літнього оздоровлення дітей в дитячому дошкільному навчальному закладі проводиться робота щодо оздоровлення дітей.

«Сонце, повітря та вода - наші найкращі друзі!»

         Літній період - найблагодатніший для фізичного розвитку дітей. Саме влітку такі природні фактори, як сонце, повітря та вода найефективніше впливають на організм людини, зміцнюють здоров'я та підвищують працездатність. Усі ці фактори використовуються як самостійні заходи загартування дитини.

 Організація прогулянок влітку.

Це час для розвитку інтересу до рухливих ігор та вправ, частіше вправляти в тих способах та видах основних рухів. Активна діяльність на прогулянці (ігри, фізкультурні комплекси, спортивні розваги, спостереження, трудова діяльність тощо) загартовує дітей, розвиває рухи, формує фізичні якості, підвищує життєвий тонус і сприяє всебічному розвитку. Тому в літній період варто забезпечити максимальну тривалість щоденного перебування дітей на свіжому повітрі.

          Прогулянку здійснюють за будь-якої погоди за виключенням тих випадків, коли склалися небезпечні умови для її проведення. Літня прогулянка особливо важлива, тому що зі зменшенням навчального навантаження діти мають більше часу для самостійної діяльності. З'являється можливість пограти в улюблені ігри, використовуючи обладнання майданчиків, виносні іграшки та посібники, проявити свою ініціативу та творчі здібності.

Щоб зробити прогулянку цікавою та змістовною, вихователі ретельно планують її.

          Прогулянки розширюють можливості індивідуальної роботи вихователя з дітьми. Малорухливих дітей варто активізувати, залучати до діяльності, яка сприяє розвитку інтересу до рухливих ігор та вправ, частіше вправляти в тих способах виконання рухів, і якими дитина володіє гірше. Активних і рухливих дітей слід переключати на діяльність, яка вимагає точності рухів, уваги та стриманості.

Профілактика дитячого травматизму

 Здоров'я - це найважливіше, що є в житті людини. Закликаємо вас зміцнювати та берегти його.

З настанням літньої спекотної погоди населення поспішає до водоймищ, озер, річок. Як приємно відпочити біля води, позагоряти, поплавати, попірнати... Але чи знайомі вам правила поведінки біля водоймищ?

Вода є не тільки джерелом життя, здоров'я та задоволення, але й джерелом небезпеки для життя людини. Тому, знаходячись біля води, будь завжди максимально обережним. Пам'ятай, що на річці є течія, і дно річки може бути замуленим. Вода в озерах, ставках стояча, тобто більш забруднена, ніж у річках, і це може спричинити зараження при купанні. У морі на воді триматися легше, бо густина солоної води вища за густину прісної.
При організації відпочинку на воді дотримуйся наступних правил безпеки:

• купання починай при температурі повітря +25 °С та температурі води +17-19 °С;

• купайся тільки в спеціально відведених та обладнаних місцях;

• якщо пляжу поблизу немає, вибирай чистий пологий берег, але попередньо з'ясуй, чи немає на дні корячок, гострих підводних каменів, коловоротів, ям тощо;

• не купайся відразу після прийому їжі;

• знаходься у воді не більше 10-15 хвилин, не доводь тіло до ознобу;

• не плавай далеко від берега, не запливай за попереджувальні знаки;

• не переривай купання частими виходами із води і не стій мокрим на вітрі;

• потрапивши у сильну течію, не борись проти неї, а пливи за течією, наближаючись до берега;

• не входь у воду занадто розігрітим: перепади температури можуть спричинити судоми;

• при судомах не розгублюйся, намагайся утриматися на поверхні води і клич на допомогу;

• потрапивши у вир, набери побільше повітря у легені, занурся у воду і сильним ривком у бік за течією виходь з виру і випливай на поверхню;

• не лежи після купання на сонці, а відпочивай у затінку;

• при виході із води розітри тіло долонями або рушником насухо і одягнись.

Загартувальні процедури

• Загартування повітрям

• повітряні ванни в приміщенні(діти мають їсти, гратися і спати в теплу погоду при відчинених вікнах);

• повітряно-сонячні ванни(на прогулянках, які організовують кожного дня по два рази. Проводити прогулянки слід за будь-якої погоди. При загартуванні повітрям дуже важливо правильно одягати дитину - відповідно до сезону і погоди, щобзабезпечити їй вільну рухливість і необхідний тепловий комфорт. У теплі дні організовують ігри середньої рухливості, щобдіти не перегрівалися);

Загартування водою

• обтирання(починати загартування водою можна з вологого обтирання (1-2 хвилини) спочатку з рук, шиї. Далі обтирати допояса, потім ноги. Температура води від +32ْС, +28ْС до +22ْС, +20ْС.

• обливання(Загартуванню сприяє обливання стоп. Після прогулянки також можна обливати ноги дітей нагрітою на сонці водою з поліетиленових пляшок);

• купання( у гумових басейнах, встановлених на майданчиках);

Загартування сонцем

• Дітям рекомендується короткотривале перебування на сонячній ділянці. Вкрай обережно сонячні ванни призначаються дітямвід 1 до 3 років.

• Перші сонячні ванни треба приймати при температурі повітря не нижче +18°С. Тривалість їх не повинна перевищувати 5хвилин (далі додавати по 3-5 хвилин, поступово доводячи до години).

• Загорати часто, але нетривало.

• Кращий час для засмаги: у середній смузі - 9-13 і 16-18 годин; на півдні - 8-11 і 17-19 годин.

• Приймати сонячні ванни найкраще ранком, коли повітря особливо чисте і ще не занадто пекуче, а також ближче до вечора,коли сонце хилиться до заходу.

• Не рекомендується загоряти безпосередньо перед їжею і відразу після неї. Сонячні ванни можна приймати через 30-40хвилин після сніданку, а закінчувати не менш ніж за годину до чергового прийому їжі.

• Абсолютним протипоказанням до проведення сонячних ванн є температура повітря +30 ْС.

• Після сонячних ванн, а не до них, дітям призначають водні процедури.

Заняття з фізичної культури

Влітку, як і взимку заняття складається з трьох частин, але при його проведенні необхідно кожного разу враховувати стан погоди і в залежності від того збільшувати або зменшувати навантаження.

Влітку заняття з фізкультури мають відрізнятися динамічністю, швидкою зміною діяльності. Вихідні положення не повиннібути стабільними, раз і назавжди закріпленими за даними вправами, їх треба частіше змінювати.

Ранкова гімнастика

• Влітку ранкову гімнастику обов'язково проводити на повітрі.

• У теплу погоду діти мають виходили на гімнастику в трусиках і майках, по можливості, босоніж.

• Структура ранкової гімнастики влітку залишається незмінною.

• У залежності від погоди змінюється темп проведення вправ, а інколи вихідні положення.

Ігри

Спортивні(бадмінтон, городки, з елементами футболу, з елементами баскетболу).

Рухливі(ігри з ходьбою, бігом, рівновагою; з повзанням і лазінням; з киданням і ловлею предметів; зі стрибками; наорієнтування у просторі).

Рухливі ігри на свіжому повітрі слід проводити щодня:

• під час ранкового прийому - одна-дві гри малої та середньої рухливості;

• на прогулянках у першу і другу половину дня - на кожну планується не менше трьох-чотирьох ігор різної рухливості при цьому першу гру розпочинають через 10-15 хвилин після початку прогулянки, коли діти дещоадаптуються до погодних умов, а останньою проводять малорухливу гру;

• увечері (після 16.00) - одна-дві гри малої та середньої рухливості.

Під час літньої спеки ігри з бігом або стрибками доцільно організовувати у другій половині дня, у затишку.

При поясненні гри не можна садити або ставити дітей обличчям до сонця. Сонце заважає дітям бачити вихователя, і вони погано сприймають пояснення і показ рухів у грі.

Рольові(згідно з вимогами програми, атрибути виносити на майданчик);

Народні(згідно з вимогами програми, атрибути виносити на майданчик).

Методичні рекомендації щодо проведення ранкової гімнастики з дітьми дошкільного віку.

Одне із основних завдань, визначених Законом України «Про дошкільну освіту», – збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини.

Базовий компонент дошкільної освіти спрямовує зусилля педагогів та батьків на формування у дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я і мотивації щодо здорового способу життя.

Відповідно до чинних програм розвитку дітей дошкільного віку «Українське дошкілля», «Дитина», «Дитина в дошкільні роки», «Впевнений старт» та методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України«Фізичний розвиток  дітей в умовах дошкільного  навчального  закладу» (16.08.2010  № 1/9-563) фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня є обов’язковими для дітей дошкільного віку. Вони мають мету – сприяти зміцненню здоров’я, підвищенню розумової працездатності дітей, активізації рухового режиму в дошкільному закладі.

Щоденно перед сніданком у режимі дня дітей дошкільного віку проводиться ранкова гімнастика. Вона є обов’язковою складовою організації життєдіяльності дітей у дошкільному навчальному закладі. Ранкова гімнастика сприяє поглибленню дихання, посиленню кровообігу, обміну речовин, розвитку різних груп м’язів, правильній поставі, розгальмовуванню нервової системи після сну, викликає позитивні емоції.

Головна вимога до гімнастики у літній період – проведення її на свіжому повітрі, а взимку – у добре провітреному приміщенні.

З настанням теплих весняних днів і до осені ранкову гімнастику проводять на майданчику, захищеному від вітру. Для цього на майданчик заздалегідь виносять все необхідне: прапорці, гімнастичні палиці, скакалки, обручі. Чергові (діти старших груп) під наглядом вихователя розкладають ці предмети на лавах, пірамідах тощо, щоб їх було зручно взяти для виконання вправ. Вправи ранкової гімнастики в приміщенні, а в теплу пору року на майданчику, дошкільнята всіх вікових груп виконують у майці, трусиках, тапочках (чешках) або босоніж. Вихователь до проведення ранкової гімнастики вдягається так, щоб його костюм не заважав рухам.

Ранкову гімнастику в усіх вікових групах починають із шикування дітей в колону по одному.

Якщо ранкова гімнастика проводиться з предметами, треба заздалегідь продумати спосіб їх роздавання. Під час ходьби, перед шикуванням, діти беруть предмет і проходять з ним одне коло, а потім перешиковуються. Важливе значення при цьому має спосіб тримання предмета в руці під час ходьби. Гімнастичну палицю, обруч, м’яч, складену вдвоє скакалку тримають у правій руці; прапорці, кубики, брязкальця – в обох руках, опущених донизу.
Для організованого проведення гімнастики вихователь шикує молодших дошкільнят у коло. Щоб зручніше було виконувати вправи, групу треба розімкнути. За командою вихователя діти роблять два-три кроки назад – коло стає широким і ніхто нікому не заважає. Середню і старшу групи перешиковують з утворенням ланок. Щоб не витрачати зайвого часу на розімкнення у колонах і по рядах, використовують певні орієнтири. Діти, які утворюють ланки, йдуть у напрямку кеглів (кубиків або прапорців на підставці), поставлених на певній відстані один від одного в кінці зали. На них орієнтуються ведучі, щоб дотримуватися потрібних інтервалів між колонами. В рядах діти розмикаються на ходу на відстань піднятих вперед рук.

У старшій групі дітей перешиковують (з другої половини начального року) через центр зали по три-чотири. Підгрупи дітей після команди вихователя – «Через центр зали направо (наліво) руш!» – одночасно повертаються (праворуч або ліворуч) і рухаються шеренгою, дотримуючись рівняння до протилежного кінця зали.

Чіткому виконанню вправ сприяє музичний супровід, який створює у дітей бадьорий, піднесений настрій та обумовлює їх темп. Під часрозучування складних за координацією вправ спочатку діти виконують їх два-три рази без музики, під рахунок вихователя. Після цього вправу роблять під музику.

Проводячи вправи під музику, корисно замінювати або доповнювати рахунок спрямованими вказівками в такт музики. Наприклад: «Раз-два – руки вгору, три-чотири – руки вниз». Це дає змогу запобігти помилкам дітей і виправити їх під час виконання вправ.

Особливо корисно для здоров’я дітей поєднувати ранкову гімнастику з повітряними ваннами та водними процедурами. Щоденне виконання ранкової гімнастики мобілізує й організовує дитину, приводить її організм у відповідний стан, сприяє прищепленню необхідних гігієнічних навичок, привчає до регулярних занять фізичною культурою.

Для підвищення опірності організму до несприятливих кліматичних умов одяг під час виконання вправ має бути легким, не повинен ускладнювати рухи і дихання. Систематичне обтирання після гімнастики або душ з поступовим зниженням температури води, починаючи від + 30-32˚С до +22-23˚С, буде загартовувати дитячий організм і мати велике гігієнічне значення.

Добір вправ у комплексі визначається з урахуванням можливостей і стану здоров’я дітей певного віку, а також їхніх індивідуальних особливостей. Доцільно керуватися такими вимогами:

• вправи повинні бути простими та доступними для дітей, відповідати будові й функціям їхнього рухового апарата, не вимагати великої затрати м’язової енергії. Доцільно включати біг, ходьбу, стрибки, інші вправи для різних груп м’язів;

• вправи мають бути різноманітними за видами рухів і охоплювати різні групи великих м’язів (плечового пояса, спини, живота, ніг). Рухи для зміцнення дрібних м’язів (кисті рук, живота, ніг) окремо не виконують, оскільки фізіологічний ефект їх незначний, а пропонують з вправами, що охоплюють великі м’язові групи;

• вихованцям молодших груп в основному пропонують вправи, в яких вони імітують рухи тварин, птахів, машин. Імітаційні вправи зацікавлюють дошкільнят, викликають у них емоційне піднесення;

• для урізноманітнення ранкової гімнастики корисно впроваджувати, починаючи з молодших груп, вправи з предметами: брязкальцями, прапорцями, кубиками тощо, які сприяють правильному й цілеспрямованому виконанню рухів, а також підвищують інтерес до вправ.

Кількість загальнорозвиваючих вправ, їх дозування, тривалість ходьби, бігу, ранкової гімнастики у дітей різних вікових груп подано в таблиці:

Дозування гімнастичних вправ у різновікових групах має свою специфіку. Діти виконують одні і ті самі вправи, але вихователь так враховує їхні вікові особливості та підготовленість, щоб всі вправи комплексу були посильні кожній дитині незалежно від її віку. Молодших за віком дітей обмежують у кількості повторень гімнастичних вправ. Наприклад, вихователь пропонує дітям 5-6 року життя під час присідання виконати вправу 8-10 разів, а дітям 4-5 року життя – 6 разів; виконуючи нахили вперед, молодші діти дістають руками коліна ніг, а старші – носки ніг; молодші присідають на всій ступні, а старші – на носках і т. д.

Після кожної вправи роблять невелику паузу 10-15 секунд для відпочинку та врегулювання дихання, під час якої вихователь пояснює наступну вправу.

Під час показу гімнастичних вправ слід користуватися «дзеркальним» способом. Вихователь стоїть обличчям до дітей, напрямок його рухів визначає і напрямок рухів дітей. Наприклад, вихователь пропонує дітям підняти вгору праву руку, а сам піднімає ліву.

Залежно від особливостей вправи її демонструють в анфас або в профіль (наприклад, нахили тулуба в сторони показують в анфас, а присідання з прямим тулубом – у профіль).

Під час складання комплексів загальнорозвиваючих вправ для ранкової гімнастики передбачається реалізація принципу всебічного впливу цих рухів на удосконалення функцій організму та покращення фізичного розвиту дітей. Спочатку виконують вправи, які зміцнюють м’язи плечового пояса, рук та спини, сприяють розширенню грудної клітки, випрямленню хребта та формуванню правильної постави. Наступні вправи добирають для зміцнення м’язів тулуба та ніг.

Загальнорозвиваючі вправи слід проводити з різних вихідних положень (лежачи та сидячи на підлозі), а не лише стоячи. Коли дитина виконує вправу з положення лежачи, її хребет розвантажений, і в цьому випадку можна ефективніше впливати на зміцнення м’язів спини і живота, які є своєрідним «м’язовим корсетом», що утримує тулуб у правильному положенні.

Комплекси вправ ранкової гімнастики розучуються на заняттях з фізичної культури та повторюються протягом 2 тижнів (з обов’язковим  ускладненням на другому тижні). Однак, якщо вихователь бачить, що більшість дітей групи виконує вправу чітко або зацікавленість до неї зменшується, він замінює її іншою, аналогічною за способом виконання або складнішою. Протягом року знайомі комплекси вправ періодично повторюються, але збільшується їх навантаження за рахунок урізноманітнення вправ, підвищення інтенсивності виконання.

Якщо дитина перенесла якусь хворобу (інфекційного характеру, респіраторну та ін.), їй можуть бути протипоказані фізичні вправи. У такому разі потрібно погоджувати з лікарем питання про те, чи можна дитині займатися ранковою гімнастикою і які вправи їй не слід виконувати.

Таким чином, щоденне виконання ранкової гімнастики мобілізує й організовує дітей, приводить їх організм у відповідний робочий стан, сприяє прищепленню необхідних гігієнічних навичок, привчає до регулярних занять фізичною культурою.

У поєднанні з іншими організаційними формами фізкультурно-оздоровчої роботи ранкова гімнастика зміцнює здоров’я і покращує фізичний розвиток дітей, виховує в них моральні та вольові риси характеру.

Проведення фізкультурних свят, розваг,  днів здоров’я.

Фізкультурні свята проводяться, починаючи з середньої групи, два-три рази на рік, у фізкультурній залі чи на спортивному майданчику, в басейні; можна проводити їх також на стадіоні, у прилеглому парку абощо, їм відводиться місце в режимі другої (при потребі — й першої) половини дня в межах 40-50 хв — для середньої групи, однієї години — для старшої групи. 

Головні моменти підготовки фізкультурних свят — розроблення сценарію, розподіл обов’язків з оформлення місця проведення, підготовки атрибутики, костюмів, призів та нагород тощо. Підготовка дітей до свята розпочинається заздалегідь і здійснюється протягом усього освітнього процесу (на музичних та фізкультурних заняттях, під час ранкової гімнастики, проведення ігор, у самостійній руховій | діяльності, в індивідуальній роботі). Неприпустимі численні масові репетиції всього перебігу свята, а також відсторонення когось із присутніх дітей від участі в ньому разом із групою.

 Фізкультурні розваги проводяться, починаючи з першої молодшої групи, один-два рази на місяць (переважно у другій половині дня). їхня тривалість становить: «у першій молодшій групі — 15-20 хв; «у другій молодшій — 20-30 хв;  у середній — 30-35 хв; у старшій — 35-40 хв. Місцем проведення слугують: фізкультурна (музична) зала, групова кімната, фізкультурний чи ігровий майданчик даної групи, лісова або паркова галявина тощо. Обов’язковою є участь кожної дитини.

Плануючи розвагу, для забезпечення оптимальних фізичних, психічних та емоційних навантажень слід передбачити раціональне чергування ігор різного навантаження, а також колективних, масових — з іграми підгрупами чи індивідуальними (конкурси, атракціони); більш складних за правилами, руховими завданнями ігор — з простішими розважальними. Використання ігор змагального характеру планується відповідно до віку дітей, зокрема: ігри-конкурси, атракціони рекомендовані для всіх вікових груп, естафетні ігри — для старших дошкільнят.

Дні здоров’я організовуються з першої молодшої групи один раз на місяць. Цей день насичується різноманітними формами роботи з фізичного виховання.

Більшість заходів доцільно проводити на свіжому повітрі, добираючи до них оригінальні комплекси фізичних вправ та інших засобів і нетрадиційні форми проведення: фізкультурні заняття чи дитячий туризм, ранкова гімнастика й гімнастика після денного сну, загартувальні та лікувально-профілактичні процедури, фізкультурне свято або розвага, самостійна рухова діяльність та ін. Не залишається поза увагою педагогів і робота з інших розділів програми. Хоча навчальні заняття з них не проводяться, однак дозвілля дітей також заповнюється бесідами, читанням художньої літератури, театралізаціями, самостійною художньою діяльністю на теми здорового способу житій. Програма дня здоров’я передбачає заходи, загальні для всього до шкільного закладу, і такі, які розраховані на кожну вікову групу.

 Тижні фізкультури організовуються подібно до днів здоров’я у час канікул (зима, весна, літо).

Зображувальна діяльність як спосіб естетичного розвитку дітей

У розвитку художньо-творчих здібностей дошкільників важливе значення відводиться педагогам та батькам. Батьки часто недооцінюють роль малювання в дошкільному віці. Їм здається, що діти не так відтворюють оточуючий світ, що оці забави, оці «клякси-маляки» самі по собі не несуть розвиваючого ефекту для дитини. Такий підхід до дитячої творчості далекий від істини. Тому завдання педагогів – донести до батьків істину, що навчити дитину зображувати – це значить зробити універсальну корисну справу для своєї дитини.

Розвиваються рухи, дитина вчиться активно показувати в своїх перших дитячих роботах своє відношення до предметів і явищ, свій настрій. По добору фарб психологи визначають душевну рівновагу дошкільника. Наприклад, якщо дитина малює з перевагою чорних, сірих, коричневих фарб – це означає, що дитині сумно, вона у розладі з самим собою чи близькими. Або навпаки, свою радість дошкільник, як правило, зображує з допомогою жовтої, оранжевої, червоної фарб.

Для розвитку творчої особистості дитини необхідно створити певні умови. Вже з двох років у дитини повинен бути куточок творчості, який допоміг би їй, якомога раніше взяти в руки олівці і фарби.

Дослідження, які проводились, показали, що більшість сімей захоплюються фломастерами та олівцями. Рідше дають пластилін. І зовсім рідкісне явище – дитина малює фарбами в умовах сім’ї. фломастери – це добре, але в поєднанні з іншими зображувальними засобами.

Що ж порекомендувати батькам в куточку творчості для дітей з 3 до 7 років?

1. Мольберт або просто столик, можна з відкидною дощечкою.

2. Акварельні фарби, гуаш, олівці, фломастери, крейда, воскові свічі, вату, пензлики різних розмірів, кусочки поролону, дитячі ножиці з тупими кінцями, тканина, природний матеріал, бархатний папір, копіювальний папір, залишки шерстяних ниток, клей, папір білий, кольоровий.

А тепер потрібно навчити дітей правильно і розумно користуватися всім цим матеріалом.

ТВВЗ (теорія вирішення винахідницьких завдань) пропонує більш різноманітні і прості способи навчання дітей зображувати, творити.

Які ж методичні прийоми ТВВЗ? Це:

- кляксографія,

- малювання удвох на довгій смужці паперу,

- малювання з секретом у три пари рук,

- малювання самого себе, або малювання з натури улюблених іграшок,

- крапковий малюнок,

- поролоновий малюнок,

- малювання крейдою,

- загадковий малюнок,

- малювання через копіювальний папір,

- метод пальцевого живопису,

- метод монотипії,

- малювання по мокрому паперу,

- колаж (аплікація + малювання),

- об’ємна аплікація, ліплення,

- витинанки,

- малювання з допомогою відкриток.

Образотворча діяльність дошкільників – це художня діяльність, що сприяє формуванню здібностей і творчому відтворенню враження від навколишньої дійсності в графічній і пластичній формі.

Залежно від матеріалу і прийомів роботи з ними, образотворча діяльність поділяється на такі види: малювання, аплікація, ліплення. До видів художньої діяльності належать також конструювання.

Залежно від змісту зображення, малювання, аплікації, ліплення бувають предметними, сюжетними і декоративними. Конструювання поділяються на конструювання з будівельного матеріалу, паперу, природного матеріалу, залишкового матеріалу.

У предметній образотворчій діяльності діти передають основну форму образу, його будову, пропорційне співвідношення частин, найяскравіші й найхарактерніші ознаки.

Сюжетна образотворча діяльність передбачає зображення кількох предметів, пов’язаних між собою за змістом. Декоративна діяльність – це створення візерунків, декоративних пластин, птахів, тварин.

Для того, щоб образотворча діяльність була засобом всебічного розвитку дітей, їхніх творчих здібностей, необхідно навчити малюків способам і прийомам передачі вражень від навколишнього, озброїти їх зображувальними, технічними та композиційними вміннями в конкретному виді образотворчої діяльності.

Зображувальні вміння дозволяють дітям передавати форму предметів та об’єктів, зображувати явища. Технічні вміння – це вибір необхідних прийомів роботи з матеріалом, способи користування зображувальними інструментами, вибір та утворення нових кольорів та відтінків. Композиційні вміння – це вміння розміщувати предмети чи групи предметів на площині, в просторі, передавати взаємозв’язок між ними.

У визначені змісту малюнків простежується два основних напрями:

1. Спільна діяльність дитини і дорослого (дитина домальовує малюнок розпочатий дорослим). Це може бути зображення ігрових дій: «Погодуємо пташку» —  дорслий малює пташку, діти домальовують зернятка, траву; «Прикрасимо віночок стрічками» — діти домальовують стрічки; зображення природних явищ: «Іде дощ» — дорслий, намалювавши хмари, пропонує дітям намалювати дощ; «Засяяло сонечко» — діти домальовують промені; домальовування частини предмета, без якої він не існує або не може функціонувати: лопата без ручки, рукавичка без пальчика; прикрашання опредмечених форм ритмічно розташованими декоративними елементами: фартушок, сукня.

2. Створення образів предметів, в основі яких міститься форма, наближена до геометричної: круг, прямокутник, трикутник, трапеція (дах будинку, човен).

Спочатку діти зображують образи, будова яких схожа на одну геометричну форму, потім предмети, об’єкти, що складаються з двох і більше однакових форм, далі завдання ускладнюється зображенням предметів, в основі яких міститься кілька різних форм. Змістом малюнків можуть бути такі теми: «М’яч», «Акваріум», «Намет», «Лялька-неваляйка» тощо.

Залежно від конкретної теми, діти оволодівають композиційними вміннями: розміщують крапки, мазки, лінії різної конфігурації, образи, схожі на геометричні форми, розміщені в один ряд, в кілька рядів, на всій площині аркуша. При зображенні одного образу вчити дітей розміщувати його в центрі, забезпечуючи композиційну рівновагу, щоб зображення не торкалося жодного з країв аркуша, засвоюють послідовність зображення: спочатку малюють основну частину предмета, від зображення якої більшою мірою залежатиме передача всієї форми образу (спідничка у Неваляйки, тулуб у Сніговика, кузов машини), потім менші за розміром частини, далі – деталі, найхарактерніші ознаки. Вчити дотримуватися пропорційності між частинами, правильно передавати будову, доцільно вибирати масштаб, щоб зображення не було занадто великим, не торкалося країв аркуша, але й не було дужа маленьким, залишаючи на аркуші невиправдано вільне місце.

Допомогти дітям зрозуміти доцільність розміру, форми та розміщення (вертикальне-горизонтальне) аркуша паперу, підготовленого для малювання. Якщо предмет високий, то аркуш треба розмістити вертикально, якщо довгий – горизонтально. Вибір форми аркуша має здійснюватися в контрастному співвідношенні до основної форми створюваного образу, розмір аркуша має бути великим (ні в якому разі не меншим від стандартного А4).

Сюжетний малюнок – це кілька об’єднаних загальним змістом зображень, виділення серед них головного змістового центру, передача взаємодії між ним та іншими зображеннями, передача враження руху, зображення місця і часу дії.

Вчити дітей оволодівати головним засобом сюжетного малюнка – елементарними правилами і прийомами композиції.

На третьому році життя необхідно дати систему орієнтованих завдань, що допоможуть дітям використовувати в своїх малюнках засоби композиційної виразності.

Для оволодіння ритмом, як виразним засобом композиції, запропонувати малюкам завдання, що включають знайомі їм ігрові дії: «Погодуємо пташку», «Іде дощ».

На четвертому році життя доцільно запропонувати дітям завдання, в яких необхідно зобразити кілька однакових форм (багато кульок, м’ячів, прапорців). Наприклад, завдання «Мамина помічниця» (дівчинка випрала і повісила сохнути на мотузку носовичок) сприяє оволодінню ритмічною організацією малюнка – розміщенням зображень в один ряд.

У завданні «Летять, мерехтять повітряні кульки» вчити розміщувати зображення на всьому аркуші, створюючи враження руху ритмом повторів та чергувань (кульки великі й малі, круглі й овальні, рожеві й блакитні).

При виконанні завдання «Загорілись вогники у вікнах будинків» вчити дітей ритмічно розміщувати елементи в кілька рядів.

Вчити поділяти головний змістовний центр сюжетного малюнка ритмічним розміщенням зображень, пов’язаних за змістом з головним персонажем малюнка, зображуючи їх навкруги головного зображення («Осінь» — дерево під дощем).

Необхідно вибрати теми малюнків, які підказували б вибір того чи іншого виразного засобу композиції, наприклад: «Нанижемо намисто», «Квітучі луки», «Зайчики на галявині.

Вчити дітей оволодівати різноманітними технічними вміннями: малювати кольоровими олівцями, фломастерами, крейдочкою, гуашевими фарбами, користуватися щетинними та волосяними пензликами, ватними тампонами, загостреними паличками різного розміру, пальчиками.

У процесі зображення вчити малюків використовувати баночки для води за призначенням, користуватися серветками, підставками для пензлика. Знати будову пензлика, тримати його біля наконечника, олівець тримати недалеко від грифеля. Зайву фарбу з кінчика пензля збирати легким дотиком до краю посуду. Промивати пензлик лише перед занурюванням його в фарбу іншого кольору. Воду міняти по мірі її забруднення.

Дати уявлення про зміну насиченості кольору олівця залежно від сили натиску на нього, фломастер залишає рівномірну, яскраву лінію. Обидва інструменти використовуються для штриховки в різних напрямках: зліва-направо, зверху-вниз, під нахилом.

Познайомити дітей з технікою зображення по вологій поверхні аркуша (по-мокрому), з технікою роботи по сухому: ритмічними рухами наносити мазки щетинним пензликом.

Навчати технік, що підвищують виразність малюнків:

- техніки «монотипії» (відбиток), коли дітям пропонується на одну зі сторін складеного напіваркуша нанести кілька великих плям рідко розведеної фарби, а другою половиною притиснути. Потім розгорнувши аркуш, отримаємо химерні візерунки, можна також домалювати зображення;

- пальчикова техніка – коли на кожний пальчик набирається різна фарба.

Вчити дітей малювати крапками, плямами, розводами.

Успішне володіння дітьми технічними вміннями і навичками здійснюється в момент створення образу при виконанні ігрових завдань, в ігрових ситуаціях.

В процесі ліплення ознайомити дітей з пластиліновими властивостями глини, формувати зображувальні вміння, вчити прийомів ліплення правильних геометричних форм: циліндричної, круглої, дископодібної, форми кільця. Малюки оволодівають прийомами розкочування – для утворення форми видовженого циліндра, скочування – для отримання круглої форми, прийомами сплющення форми диска.

Успішне оволодіння технікою ліплення здійснюється при виконанні робіт за такою тематикою: «Олівці», «Стовпчики для паркану», «Печиво», «Горішки», «Кульки», «Бублики» при умові багаторазового повторення дій.

У молодшому дошкільному віці діти також оволодівають конструктивним способом ліплення, створюють образи предметів, об’єктів, що складаються з кількох окремих частин. Вчаться ділити глину на пропорційні частини, знайомляться з прийомами скріплення частин: прикладанням, притискуванням, оволодівають прийомами роботи пальцями: защипуванням, прищипуванням, відтягуванням, вдавленням. Варіантами теж можуть бути такі завдання: зліпити літак, Снігову Бабу, гриб, брязкальце, блюдечко, пташку, вареники.

Створюють діти також і сюжетні роботи, об’єднуючи кілька зображень на підставці, виліпленій з того ж матеріалу.

Навчання завжди пов’язане з помилками. Виправляйте їх спокійно, доброзичливо, щоб не завдати дитині психічної травми. Не забувайте хвалити малюків за найменші успіхи й досягнення. Неодмінно закінчуйте заняття на позитивних емоціях. Найголовніше – зацікавити дітей і підтримати в них бажання пізнавати нове.

Пам’ятайте, що далеко не всі мають у майбутньому стати художниками, але кожна дитина може навчитися помічати навколо себе красу, шанувати її та вміти відтворювати у своїй душі, своїй творчості.

Тому розгляд дитячих малюнків обов’язково супроводжує милування. Поряд з Вами діти навчаться вірити у свій хист створювати красу, пізнають щастя натхнення і будуть здатні співрадіти творчості інших дітей.

ГРАЄМОСЬ ВДОМА

Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.

Сірники, ватні палички, гудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається з дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.

Із сірників, ватних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна получити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім "мистецький твір" можна робити разом.

Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшки до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцна волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками

Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити не навмисне.

Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою

Сірникова картина

Кожній дитині ви дайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету ("Тато спить", "Автоперегони", "Троє поросят" тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями).

Скільки сірників

Візьміть сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число. Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість.

Сірникові коробки

Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

Де мій гудзичок

Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящики в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скобу і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам'ять та увагу дитини.

Ложки, чашки, миски, сковорідки

Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину поняття "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтість різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійдеш ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!

Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це - чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо. Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка.

Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно засипати крупу на піднос рівним пластом. По малюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє,що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри. Велику крупу (гречану-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, гудзиків і ватних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Розсипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно.

   
 

Консультація 

«Зорова гімнастика як засіб збереження зору»

ЯК ЗБЕРЕГТИ ТА ПОЛІПШИТИ ЗІР ДИТИНИ

ЗА ДОПОМОГОЮ ЗОРОВОЇ ГІМНАСТИКИ

        У століття розквіту інформаційних технологій людський організм, а особливо організм дитини піддається впливу низки чинників, що згубно позначаються на здоров'ї. Негативним є й те, що батьки рідко обмежують своїх дітей у користуванні смартфоном, комп'ютером, планшетом чи телевізором. Адже ці пристрої, без сумніву, чинять неабияке навантаження на зоровий апарат дитини дошкільного віку.

Саме тому профілактична й корекційна робота щодо поліпшення зору є сьогодні необхідним компонентом освітньої діяльності педагогів та батьків дошкільників. Важливо не лише навчити дітей виконувати спеціальні зорові вправи в системі, а й сформувати звичку турбуватися про свій зір і здоров'я в цілому.

Однією з форм профілактики та корекції порушень зору, запобігання перевтомі зорового апарату є зорова гімнастика. Ще в незапам'ятні часи, за багато століть до початку нашої ери, були розроблені спеціальні вправи для очей. Вони грунтуються на рівномірному чергуванні тренувань очних м'язів з повноцінним відпочинком зорового апарату. Виконуючи такі нескладні вправи щодня, можна не лише зберегти зір, а й відновити його повноцінне функціонування.

Зорову гімнастику слід проводити: для 4 — 5-річних дітей — після 5 хв. роботи,

 а для 6 —7-річних — після 7 — 8 хв. Роботи з телефоном чи комп’ютером.

Тривати зорова гімнастика має 1—2 хв.

Гімнастика для очей — це одна з ефективних здоров'язбережувальних технологій, поряд з дихальною гімнастикою, самомасажем, динамічними паузами тощо.

Проведення з дітьми зорової гімнастики як у дошкільному закладі, так і вдома:

• знижує втомлюваність очей;

•зміцнює очні м'язи;

• знімає напруження;

• запобігає виникненню порушень зору;

• позитивно впливає на загальну працездатність зорового аналізатора та всього організму.

Вправи для проведення з дітьми зорової гімнастики в домашніх умовах

Якщо в дитини вже виявлено порушення зору, зорова гімнастика допоможе розв'язати цю проблему. Завдання батьків — вивчити з дитиною прості гімнастичні вправи для поліпшення зору й регулярно нагадувати їй про необхідність виконання цих вправ удома. А для того щоб заохотити дитину й викликати в неї інтерес до зорової гімнастики, рекомендуємо батькам виконувати вправи для очей разом з нею.

Пропонуємо декілька простих вправ, які зручно виконувати з дитиною вдома.

Підвісьте різноколірні картонні кружечки різних розмірів у кутках кімнати під стелею.         Запропонуйте дитині подивитися на лівий кружечок декілька секунд, потім — на правий, відтак заплющити очі на 10 с. Виконайте з дитиною цю вправу 3 — 5 разів.

     Запропонуйте дитині протягом 10 с почергово заплющувати й розкривати очі для розслаблення м'язів, що підтримують очне яблуко.

Запропонуйте дитині зробити те саме. Відтак виконуйте вправу разом. Слід підняти очі й подивитися вгору, потім — вниз по 4 рази; перерва 10 с; потім — вправо, вліво по 4 рази; перерва 10 с.

Розмістіть на стелі малюнок у вигляді змійки, спіралі або кольорової шахової дошки. Запропонуйте дитині «пройти шлях» очима: від початку змійки до її кінця, від початку спіралі до центра, по кубиках певного кольору, який ви задасте.

• Запропонуйте дитині уявити перед собою квадрат і «обвести» його очима по периметру за годинниковою стрілкою та проти неї, відтак провести уявні лінії по діагоналі — з лівого верхнього кута у правий нижній та з лівого нижнього кута у правий верхній.

  Пограйте з дитиною «у ведмедика». Дитина має стояти розслаблено й переступати з однієї ноги на другу, відриваючи п'яти від підлоги, і злегка похитуватись, як ведмедик. Погляд при цьому необхідно зосередити чітко перед собою — у напрямку носа — та не переводити його на жоден з предметів, які потрапляють у поле зору. Під час виконання вправи можна кліпати. Вправу слід виконувати протягом 2 — 3 хв.

• Запропонуйте дитині заплющити очі, накрити їх долонями та уявити перед собою чорне поле. Відтак «намалювати» носом маленьку літеру «о». Усередині неї — ще меншу, а всередині цієї — ще меншу і т .д., допоки не вийде крапка. По завершенні вправи дитина має протягом ЗО с покліпати очима.

  Відшукайте за вікном дуже віддалений об'єкт. Запропонуйте дитині подивитися через вікно на нього та уважно розглядати впродовж 10 с, потім перевести погляд на об'єкт, що знаходиться в кімнаті. Повторити вправу слід 3 — 4 рази.

  Запропонуйте дитині простягнути перед собою праву руку. Відтак повільно водити вказівним пальцем вправо — вліво, вгору — вниз і поглядом стежити за ним.

«Рухливі ігри та фізичні паузи в режимних моментах»

Рухлива гра - це складна емоційна рухова діяльність, обумовлена чітко встановленими правилами, що дають можливість виявити кількісний результат або якісний результат.

Рухлива гра є однією з основних форм роботи з фізичного виховання дітей дошкільного віку, вона є засобом всебічного розвитку особистості дитини-дошкільника. У процесі ігрової діяльності в комплексі вирішуються оздоровчі, виховні, освітні завдання. Українські народні рухливі ігри є важливим пластом української національної культури, тому сприяють патріотичному вихованню підростаючого покоління. Українські народні рухливі ігри мають багатовікову історію, вони збереглися і дійшли до наших днів з глибокої старовини, передавалися з покоління в покоління, вбираючи в себе кращі національні традиції. Ці ігри цінні в педагогічному сенсі, дуже впливають на виховання розуму, характеру, волі, розвивають моральні почуття, фізично зміцнюють дитини, створюють певний духовний настрій інтерес до народної творчості.

З чого починається гра?

Зазвичай вибирають ведучого або ведучого, в деяких випадках поділяються на команди. А допомагають у цьому лічилки.  У структурі виділяється єдина мета і одноплановість дії, що створює класичну простоту народної гри. Народні ігри мають так само ігровий вводить дитину в гру, допомагає розподілу ролей, служить самоорганізації дітей.

Особливість рухливих ігор - їх змагальний, творчий, колективний характер. Не сумніваюся, що ви не один раз були учасником і організатором рухливих ігор. Тому давайте згадаємо, що найголовніше в організації таких ігор. Кожна гра має свою ігрову задачу: «дожени», «спіймай», «знайди» і ін. Постарайтеся саме нею захопити хлопців, зацікавити їх. Намалюйте перед дітьми яскраву картину реального впливу. Пам'ятайте, що краще, якщо ви будете в них таким же учасником, як і хлопці. Кожна гра має свої правила. Чітко поясніть їх. Якщо під час гри правила не виконуються, призупините гру і покажіть, в чому помилка.

Практична частина: Пояснення правил і гра з вихователями

«Гуси - Лебеді»

На одному кінці залу позначається будинок, в якому знаходяться гуси. Збоку знаходиться нора вовка. На протилежному боці стоїть мама гусей. Відбувається діалог:

Мати:  Гуси, гуси!

Гуси: так-так-так!

Мати: Їсти хочете?

Гуси: так-так-так!
Мати: Так летіть!

Гуси: Нам не можна; сірий вовк під горою не пускає нас додому.

Мати:  Так летіть, як хочете, тільки крила бережіть.

Гуси летять до мами через луг, а вовк, вибігши з нори, намагається зловити їх.

 «Мороз - червоний ніс»

На протилежних сторонах залу позначаються два будинки, які відіграють розташовуються в одному з них. Провідних двоє, вони стоять посередині залу особою до дітей і кажуть:

морози: Ми два брата молоді

Два Мороза молодецькі

Я Мороз червоний ніс,

Я Мороз синій ніс.

Хто з вас наважиться

У шлях спуститися?

діти: Чи не боїмося ми загроз,

І не страшний нам мороз.

Після цього діти або перебігають на інший бік залу, в свій будиночок; або

бігають від морозів, поки вони не заморозять всіх.

"Золоті ворота"

Два вихователя утворюють ворота, взявшись за руки. Діти стають один за одним і по черзі проходять в ворота, вимовляючи:

Золоті ворота, проходьте панове,

Перша мама пройде, всіх дітей проведе,

Перший раз, прощається,

Другий раз, забороняється,

А на третій раз, не пропустимо вас!

Хліб, сіль, вода, закриваємо ворота!

З останніми словами ворота закриваються, дитина, яка попалася, стає воротами.

 (Гімнастика для кистей)

(Гімнастика для кистей)

(Пальчикова гімнастика)

Кольорові співпадіння — розвиваємо увагу

Гра-головоломка "Кольорові співпадіння" складається з ігрового поля та смужок з різнокольоровими кружечками. Дитина має помітити співпадіння і покласти правильну смужку на задану комбінацію кольорів.

Матеріали:

• набір картону, 9 кольорів;

• акварельний папір формату А4;

• олівець;

• трафарет;

• ножиці;

• клей;

• прозорий файл.

Процес:

На кольоровому картоні обводимо кружечки за допомогою трафарету. Має бути по 8 кружків кожного кольору. Вирізаємо. Потім 36 штук відкладаємо, інші 36 кіл приклеюємо на білу основу по 3 штуки в ряд. Усього отримаємо 6 рядків і 2 стовпчики (див. фото 4).

Далі створюємо ігрові картки. На 12 смужок розміром 10х2 см клеїмо кружечки. На одну смужку йде три кружечки. Зауважте, що послідовність кольорів на смужках співпадає з комбінаціями на ігровому полі.

Пластиковий файл використаємо замість кишеньки для зберігання смужок. Для цього слід просто розрізати файл навпіл і прикріпити до нижньої частини ігрового поля. Тепер ваші дрібні елементи домашньої гри не загубляться.

Ось і все — можна починати вивчення чи повторення кольорів на рідній або іноземній мові. Таке велике поле створене для того, щоб дитина розвивала і тренувала уважність. Для малят підійде простіше і менше поле. Вдалої гри!

Консультації для батьків

gigiena_pid_chas_karantinu.docx

rol_batkiv_u_rozvitku_movlennya_ditey.docx

matematika_dlya_ditey.docx